Наталія ЯКОВЕНКО - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Мається на увазі Табель про ранги – законодавчо встановлений Петром І у 1722 р. порядок проходження служби державними чиновниками. Табель встановлював 14 рангів (чинів) по трьох видах: військові, штатські і придворні, що асоціювалося з належністю до дворянського стану.

Варто нагадати, що така сукупність прав діяла в українських землях з кінця XIV – середини XV ст. як законодавчо оформлена і в Короні Польській, і у Великому князівстві Литовському, поширюючись не лише на шляхту, але й на решту вільних прошарків населення (пор. розд. III, § 1–2).

Ідеї "Історичної довідки" згодом у публіцистичній формі знайдуть вияв у часто згадуваній "Історії Русів", що дало підставу багатьом історикам вважати Полетику автором цього твору (за іншими гіпотезами, ним міг бути його син Василь або могутній царедворець, канцлер Катерини II Олександр Безбородько).

На середину XVIII ст. справді припадає особливо велика хвиля освітніх мандрівок юнаків з України за кордон – до університетів Німеччини, Швеції, Франції та ін. Тим-то в наказі глухівської старшини згадується, що иные, отсылая детей своих в иностранные земли, приходят в оскудение, а багато хто не имеет к тому способу .

Рапорт цитується у перекладі з французької Ярослава Дашкевича.

Так впродовж XVI – першої половини XVIII ст. офіційні московські документи називають українське козацьке населення. За правління Петра І для мешканців Гетьманської України звичнішою стає назва малоросіяни, тим часом як слобожан ще довгий час продовжували іменувати черкасами.

Поблизу сучасного с. Покровського Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл.

Так, Петро Калнишевський з невеликою перервою був кошовим отаманом протягом 10 років – з 1765 по 1775 рр.

Січова церква перебувала під патронатом Києво-Межигірського монастиря, звідки прибували сюди ченці-священики в обмін на багату милостиню; сам монастир вважався запорозьким шпитальним, як колись Трахтемирівський. У Межигірському монастирі доживали віку самотні літні запорожці; тут, зокрема, померли і були поховані Остафій Гоголь, Семен Палій, Самійло Самусь та ін.

Цитується у перекладі Івана Драча.

Цитована тут "Книжечка Плутархова о спокойствии души"(1790) присвячувалась Якову Донцю-Захаржевському, нащадкові харківських полковників.