Наталія ЯКОВЕНКО - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Нарисовий жанр не передбачає посторінкових посилань на використані праці, проте, йдучи за названими в тексті прізвищами вчених, їх можна знайти в переліку літератури.

Ця й інші перераховані тут культури отримали назву за місцем першої археологічної фіксації.

Тут вона відома під назвою Синтана де Муреш.

Праслов'янське *kъnęgъ, *kъnędzъ від прагерманського *kuningaz (конунг).

Кубрат був батьком Аспаруха, першого хана заснованої у 680–681 рр. між Дунаєм і Балканами Дунайської Булгарії, тобто майбутньої Болгарії.

Прообраз козацького оселедця дійсно служив ознакою знатності серед степових народів. Що ж до інших прикмет зовнішності руського князя, то вони, як припускають, могли бути не особистими ознаками Святослава, а відображенням стереотипних уявлень візантійців про степовиків.

Власне похід Святослава 965 р. на Хозарію, що супроводжувався зруйнуванням головних міст – Ітиля та Саркела, став сигналом до падіння Хозарського каганату; наприкінці X ст. син Святослава Володимир, остаточно оволодівши країною, наклав на хозарів данину.

У новітній історіографії, присвяченій історії Русі, це явище також називають "сімейним володінням" (О.Є.Пресняков), "колективним сюзеренітетом" (В. Т. Пашуто), "родовим сюзеренітетом" (О. В. Назаренко).

Варто зазначити, що в Західній Європі цей елемент християнської доктрини під впливом римського права, інтенсивно поширюваного через канцелярії Римської церкви та університети, був набагато раніше, ніж на Русі, приглушений ідеєю авторитету приватної власності та індивідуального успадкування.

Виїжджаючи до Франції, Анна Ярославна повезла з собою слов'янське Євангеліє, згодом покладене в Реймському соборі як реліквія королівського дому; коронуючись, пізніші володарі присягали на цьому кодексі, відомому під назвою Реймського Євангелія (воно збереглося й донині).

Волость – область, округа (від праслов'янського *volostь – влада, панування, підвладний край). У Київській Русі XI–XIII ст. волость – це не окреслений чітко територіальний комплекс, що міг охоплювати місто з округою, кілька міст чи навіть невелику землю на зразок Турівської.

За класичною схемою Жоржа Дюмезіля, тричленний поділ був властивий усім західноєвропейським суспільствам з найдавніших часів, відповідаючи трьом соціальним функціям – релігійно-жрецькій, військовій і господарській.

Подається за хронологічною схемою Анджея Поппе.

У Новгороді з другої половини XII ст. єпископа обирали собрася всь град людии , однак в інших землях Русі цей звичай не набув поширення.

Києво-Печерський Патерик – збірник житій перших подвижників монастиря – був укладений у першій третині XIII ст. (найстаріший із збережених списків датується 1406 р.). Як канонічний звід, остаточно оформився в Києві у 60-х роках XV ст.

Мовознавці, пояснюючи спірну етимологію слова боярин, схильні виводити його з давньотюркського baiär (знатна людина) чи bojla – благородний, знатний. За гіпотезою Олега Трубачова, початки цього поняття коріняться у етнонімі bulyär – булгарин.

Виняток складав Новгород, де віча справді діяли як постійний орган влади, керований вечевой избой , перетворюючи місто на купецько-боярську республіку, що запрошувала для оборони городян військового ватажка-князя.

З XI ст. на Русі почала з'являтися також велика кількість перекладної літератури: добірки з проповідей Іоана Златоуста та сентенцій отців Церкви Кирила Александрійського, Василія Великого, Григорія Богослова та ін. під назвами "Златоуст", "Златоструй", "Маргарет", "Ізмарагд" тощо; виклад християнської віронауки через тлумачні, або так звані "Учительні" Євангелія; житія святих у візантійських редакціях – Патериках, Прологах, Мінеях; світові хроніки візантійців Іоана Малали, Георгія Амартола, Іоана Зонари та ін.; "Християнська космографія" александрійського купця Косьми Індикоплава з оповідями про екзотичні краї Сходу; візантійські збірники проповідей з напівфантастичними відомостями про рослинний і тваринний світ – "Шестодневи" і "Фізіологи"; мандрівні анонімні повісті "Александрія", "Повість про Акіра Премудрого", "Варлаам і Йоасаф" і т. д.