Наталія ЯКОВЕНКО - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Так наприкінці XVIII ст. інтелектуальне українство ніби роздвоюється на енергійно-діяльну парость і прекраснодушно-замріяну, котра втікає від реалій життя у сховок тихого хутірного раю "милої серцю Малоросії". Втім, однаково свій край люблять усі. Так, дочка відважного Василя Капніста у спогадах про батька, якого в товариському колі жартома називали Ваською Пугачовим, писала: "Мій батько пристрасно любив свою батьківщину і готовий був пожертвувати всім своїм маєтком для добра Малоросії…" Під зорею такої самої любові живуть дуже різні люди – від блискучих царедворців (як канцлер Олександр Безбородько, один з гіпотетичних авторів "Історії Русів") до пересічних провінційних поміщиків, синів козацької старшини, в маєтках якої вже підростають Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Микола Гоголь.

Падіння Запорозької Січі, котрій завжди належали головні симпатії простолюду, приєднало до візії минулого ще й простонародний струмінь, який перетворить ліквідацію низової козаччини на пронизливий символ загальнонаціональної втрати, занапащення степу широкого, краю веселого:

Такі, значною мірою ще імпульсивні, переживання і душевні порухи вже невдовзі здобудуться на завершене оформлення, злившись в національній ідеї, яка поєднає міф запорозької героїки з науковим дослідженням історії козацтва, любов до "милої Малоросії" – з усвідомленою потребою культивувати її мову, звичаї, самобутність, врешті – служитиїй. Але робитимуть це вже онуки і правнуки тих людей, на очах яких зникала Козацька Україна.

Наталя Миколаївна Яковенко(*16 жовтня 1942, Апрелівка) – історик (доктор історичних наук), професор та завідувач кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська Академія» (НаУКМА).

Історик, доктор історичних наук (1994), професор. Закінчила Львівський університет (1967), класичне відділення факультету іноземних мов Львівського університету. У 1970–1981 рр. – старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву України, 1981–1987 рр. – викладач Київського університету, 1987–1991 рр. – старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, 1991–1995 рр. – завідувачка відділом Інституту української археографії і джерелознавства НАН України, з 1995 р. – провідний науковець НАН України, водночас з 1992 р. – професор Києво-Могилянської академії, завідувач кафедри історії НаУКМА.

В Інституті історії НАНУ захистила дисертацію з латинської палеографії (щодо документів походженням з України). Згодом почала працювати як професійний історик, починаючи з питань історії української шляхти.

Її учнями є Володимир Собчук, Наталя Старченко, Сергій Горін, Валерій Зема, Тетяна Шевченко, Володимир Поліщук, Віталій Михайловський, Ігор Тесленко, Оксана Коваленко, Тетяна Григор'єва, Оксана Задорожна та інші.

Автор понад 160 праць.

Основні публікації

● "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна" . – Київ: Наукова думка, 1993. 416 с. (вид. 2-ге, переглянуте і виправлене: Київ: Критика, 2008. 472 с. ISBN 966-8978-14-5)

● "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIIІ століття" . – Київ: Генеза, 1997. – 312с. ISBN 966-504-021-9 (вид. 2-ге, перероблене та розширене: Київ: Критика, 2005. 584 с. ISBN 966-7679-73-X; вид. 3-тє, перероблене та розширене: Київ: Критика, 2006. 584 с. ISBN 966-7679-82-9)

● "Паралельний світ : Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст." – Київ: Критика, 2002. – 416с. – (Критичні студії ; Вип.1). ISBN 966-7679-23-3

● "Вступ до історії " – Київ : Критика, 2007. – 376с. ISBN 966-8978-17-Х

Нагороджена премією імені М. С. Грушевського (1996), освітньої фундації П. Яцика (1995), Фонду імені Гелени (1996). Голова Товариства дослідників Центрально-Східної Європи (1998). Кавалер Ордену «За інтелектуальну відвагу» (2001). Увійшла до списку 100 найвпливовіших жінок України за версією журналу «Фокус» у 2006 році. Хрест Івана Мазепи (2010).

Яким воно було насправді.

За М. Грушевським: "Розуміння української історії як одної тяглої і неперервної цілости, що йде від початків, або й позапочатків історичного життя через усі перипетії його історичного розвою до наших часів…" (Історія України-Руси, Т. І. – К., 1991. – С. 3).