Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Погляд В.Абрахама та С.Томашівського про похід Романа в Саксонію в 1205 р. підтримав і розвинув у спеціальному дослідженні про релігійні стосунки Русі з Римом М.Чубатий. Історик писав: “ Маємо підставу здогадуватися, що похід Романа на Польщу не був сусідньою війною, а єдиним епізодом великої боротьбі Вельфів з Гогенштавфенами ”. Для аргументації своєї позиції автор навів свідоцтва інших джерел, хоча використання деяких з них, наприклад, “Діянь єпископів хальберштатських” не можна вважати правомірним. [39] Чубатий М. Західна Україна і Рим у XIII віці у своїх змаганнях до церковної унії // Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка. – Львів, 1917. – Т. 123/124. – С. 10.

Велике значення діяльності Романа Мстиславича у політичному житті Русі підкреслюється в загальних працях з історії України, що були написані українськими істориками у діаспорі у дусі концепції М.Грушевського та С.Томашівського, прихильники якої не вбачали особливої різниці між Руссю і більш пізньою Україною. Так, Д.Дорошенко пише, що “Роману удалося сполучити в одних руках Галичину й Волинь і створити нову велику державу, яка об’єднала українські землі від Карпатів до Дніпра” . [40] Дорошенко Д. Нарис історії України. – Друге видання. – Т. 1. – Мюнхен, 1966.– С. 85. На думку М.Голубця – автора розділу про Русь XII – XIII ст. в “Великій історії України” – не має підстав для перебільшення впливу релігійного моменту на політичні дії князя Романа. Історик не погоджуються з характеристикою про якусь виняткову жорстокість Романа Мстиславича по відношенню до бояр. “ Православну ревність як і жорстокість Романа треба скласти до архіву лєгенд, створених його політичними противниками, що між ними чолове місце займає польський літописець Вінкентій Кадлубек ”. [41] Велика історія України. – Видав Іван Тиктор . – Т. 1. – Київ, 1993. – С. 179–210. Перше видання вийшло у Львові в 1935 р. (автор – М.Голубець ). М.Андрусяк звертає увагу на те, що Роман не хотів сідати князем у Києві, бо “він уважав його за окраїнний город своєї держави” . [42] Андрусяк М. Історія України. – Ч. 1. – Прага, 1941.– С. 110. З близьких позицій пише і М.Кордуба, який відзначає, що Роман “ зрозумів, що погоня за маревом київського престола не лише не приносить ніяких реальних користей, але зовсім безцільно виснажує сили та енергію князів, ставляючи їх перед непоборними труднощами ”. Розвиваючи погляди своїх попередників, вчений вважає, що наприкінці XII ст. реально на базі колишньої Русі в Східній Русі виникають дві нові держави – “ суздальсько-ростовська ” та “ галицько-володимирська ”. [43] Кордуба М. Історія Холмщини й Підляшшя. – Краків, 1941. – С. 48–53. Н.Полонська-Василенко підкреслює, що “Роман став володарем величезної держави, до якої приєднав всі українські землі на Правобережжі – від Карпат до Дніпра. Галицько-Волинська держава під проводом люблених на Волині князів із старшої лінії Мономаховичів природно стала спадкоємицею Київської держави, з якою в’язала її не лише генеалогія князів, але й національний склад населення, спільна історична традиція” . Смерть князя Романа “була величезною катастрофою для України.” [44] Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т. 1. – К., 1992.– С. 192–193.

З близьких до історіографії XIX – початку XX ст. позицій історія Південно-Західної Русі, біографія князя Романа висвітлювалася в історичній літературі радянської України у міжвоєнний період. Так, К.Г.Гуслистий відзначав, що при князі Романі “виникло могутнє Галицько-Волинське князівство, яке значний час відігравало головну роль в історії України” . На думку дослідника, джерела зображають галицько-волинського володаря “князем надзвичайно хоробрим, фізично дужим, енергійним, розумним, наполегливим політиком, дуже жорстоким до своїх ворогів. Ці властивості і допомогли йому відіграти видатну роль в історії Галицько-Волинського князівства” . [45] Нариси з історії України. – Вип.1. Київська Русь і феодальні князівства. XII – XIII ст. – К., 1939. – С. 128–132 (автор – Л.Гуслистий ). К.Г.Гуслистий також вважав, що напередодні смерті князя Романа Київ знаходився під спільним суверенітетом галицького та суздальського князів. Історик підкреслює, що Галицько-Волинське князів- ство “довгий час відігравало головну роль в історії України і прагнуло об’єднати роздроблені українські землі в єдину централізовану державу” . [46] Нарис історії України. – Уфа, 1942. – С. 41 (автор – К.Гуслистий ). З другої половини сорокових років під впливом відомих рішень партійно-ідеологічних установ історія Галицько-Волинської Русі, як і в цілому Русі, дистанцію- ється від більш пізньої історії України. [47] Про це див.: Ісаєвич Я.Д. Проблема походжння українського народу: історіографічний і політичний аспект // Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. – Львів, 1996. – С. 22–42.