Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

На відміну від нього, С.Смолька – автор фундаментального дослідження “Мешко Старий та його вік”, де чимало уваги було приділено взаєминам пястівської Польщі з Руссю в другій половині XII – на початку XIII ст., прагне довести факт підкорення земель Південно-Західної Русі Малій Польщі в часи правління Казимира II Справедливого: “ На усьому руському прикордонні, в Дрогичині, в Бресті, в Володимирі, в Белзі і в Галичі володарювали князі, яких Казимир сміливо міг називати своїми ленниками ”. Але після завоювання Галича Роман “ підкорив собі усю південну Русь, і, домовившись з Всеволодом суздальським, протягом кількох років був на півдні руських земель тим, ким Суздалець був на півночі. Ні про яку залежність Романа краківському трону не можна було й і мріяти ”. [33] Smolka S. Mieszko Stary i jego wiek. Wyd.3. – Warszawa, 1959. – S. 353–407 (перше видання в Кракові в 1881 р.). Близькі до С.Смолькі погляди висловлює німецький вчений Г.Роде, який працював вже в середині наступного XX століття. Див.: Rhode G. Die Ostgrenze Polens. – Bd. 1. – Köln, Graz, 1955. – S. 99-103. Л.Дроба відзначив, що з перших кроків Романа в політиці ніхто не міг побачити в цьому покірливому князеві “майбутнього лева Волині та самодержця всієї руської землі” . [34] Droba L. Stosunki Leszka Bialego z Rusią i Węgrami. – W Krakowie, 1881. – S. 11.

На початку XX століття відомий польський історик церкви В.Абрахам висловив гіпотезу щодо обставин загибелі князя Романа, яка на довгий час для дуже багатьох наступних істориків була взята “на озброєння” як незаперечна аксіома. Аналізуючи свідоцтва хроніки французького монаха Альбріка, який розповідає про останній похід галицько-волинського князя на Польщу в червні 1205 р., дослідник вперше робить висновок про те, що тоді Роман хотів здійснити похід у центр Європи – в Саксонію, щоб прийняти участь у боротьбі за імператорську корону. [35] Abraham W. Powstanie organizacii kościoła lacińskiego na Rusi. – T. 1. – Lwów, 1904.– S. 98–99.

Останній період життя князя Романа проаналізував польський дослідник початку XX ст. А. Яблоновський, який в праці “Історія південної Русі” пише, що при Романі Галич фактично перетворився в столицю південної Русі, в Києві Роман мав спочатку свого намісника, а згодом під зверхністю галицького князя та Всеволода суздальського в стольному місті на Дніпрі правив Рюрик. [36] Jablonowski A. Historja Rusi poludniowej do upadku Rzeczy Pospolitej Polskiej. – W Krakowie, 1912. – S. 46–51.

Чимало уваги постаті Романа Мстиславича приділено М.С.Грушевським на сторінках фундаментальної “Історії України-Руси”. Вчений відзначає, що після захоплення Галичини “ Роман задержав у своїх руках і Володимирську волость і тим самим став найсильнішим, а при своїх здібностях і енергії – і найвизначнішим з українських князів ”. Наслідком цього стала поява нового політичного центру – Галича. Зосередивши свою увагу на розгляді взаємин Романа і Всеволода у порівнянні з своїми ранніми працями, М.С.Грушевський відзначає тенденційність висвітлення цих стосунків суздальським літописцем. Спільна опіка над Києвом дала Роману “можливість нацькувати Всеволода проти своїх ворогів і фактично контролювати Подніпров’є”. В праці вперше зроблена спроба датувати час оволодіння Романом Галича і утворення єдиного Галицько-Волинського князівства. В дослідженні вчений спеціально зупиняється на декількох складних в плані трактування сторінках біографії Романа – події в Бересті в 1182 р., обставинах останнього походу князя в 1205 р. під Завихост. [37] Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 2. – У Львові, 1905.– С. 222, 227–229, 405–406, 454, 560; Т. 3. – У Львові, 1905. –С. 3, 5–7, 9, 12, 14 та ін.

Сучасник М.Грушевського львівський вчений С.Томашівський в своїй узагальнюючій праці з середньовічної історії України висвітлює історію Русі з позицій державницької школи, зосередивши головну свою увагу на висвітлення місця цієї держави в міжнародних та церковно-політичних взаєминах. На думку автора, велике значення для формування Романа як політика мало його виховання в дитинстві за кордоном. Ще під час перебування у Новгороді, на думку історика, “сей молодий князь здобув собі прихильність” місцевого населення. Розвиваючи тему, розпочату вище згаданим Л.Дробою, дослідник підкреслює значення добрих стосунків Романа з Угорщиною у боротьбі Романа за Галич.

С.Томашівський висловлює думку про існування аналогічних відносин волинського князя із Суздальським князівством і, ймовірно, Німеччиною. Як і В.Абрахам, львівський історик вважав, що в 1205 р. Роман прагнув здійснити далекосяжну політичну акцію на Заході – похід в Саксонію. Роман, на думку автора, “був творцем першої національної української держави, якої основу дала Галичина, перша українська земля” . [38] Томашівський С. Українська історія. Старинні часи і середні віки. – Львів, 1919. – С. 85–89.