Олександр ГОЛОВКО: Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Аналогічно з автором Густинського літопису висвітлює біографічні свідчення про Романа Феодосій Сафонович, який, з одного боку, відзначав жорстокість князя по відношенню до власних підданих, прагнення стати самодержцем у Києві, а, з іншого, відзначає мужність Романа під час боротьби із зовнішніми ворогами. [14] Сафонович Феодосій . Хроніка з літописців стародавніх. – К., 1992. – С. 127. Такий підхід вплинув на виникнення у подальшій історичній літературі Східної Європи XVIII – початку XIX ст. досить суперечливої тенденції у висвітленні постаті галицько-волинського володаря.

Непересічне значення для вивчення біографії Романа, становленні історичних уявлень про князя мають матеріали праць В.М.Татіщева. Перш за все це пов’язано із збереженням у творах російського вченого XVIII ст. відомостей, яких ми не знайдемо у більш ранніх джерелах. Безумовно, подання цих свідоцтв у переказі, відсутність глибокої критики цих джерел самим В.М.Татіщевим ускладнюють роботу по їх вивченню, проте дослідники спадщини вченого вже прийшли до висновку про відсутність у російського історика прагнення сфабрикувати наведену в його працях інформацію. [15] Тихомиров М.Н. Василий Никитич Татищев // Историк-марксист. – 1940. – № 6. – С. 5–54; Кузьмин А.Г. Об источниковедческой основе “Истории Российской” В.Н.Татищева // Вопросы истории. – 1971. – № 9. – С. 214–218. Для нашої теми особливою цінністю є розповідь В.М.Татіщева про прагнення Романа створити “Добрий порядок” державного устрою Русі. [16] Татищев В.Н. История Российская. – Т. 3. – Москва, 1963.– С. 169–170.

В праці В.М.Татіщева зустрічається досить яскравий і багатоплановий опис портрета Романа Мстиславича. “ Цей Роман Мстиславич, внук Ізяславів, ростом був не дуже високим, проте широким і надмірно сильним; обличчя мав червоне, очі чорні, ніс великий з горбом, волоси чорні та короткі; лютий у гніві; недорікий, коли сердився не міг довго слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п’яним ніколи не був. Багато жінок любив, проте жодна ним не володіла. Воїном був хоробрим і хитрим, у керівництві полками найкраще себе показав, коли велике військо угорців своїм малим розбив. Все життя своє у війнах провів, багато перемог здобув і під час однієї переможеним став. Всім сусідам був страшний ”. [17] Татищев В.Н. История Российская. – Т. 3. – Москва, 1963.– С. 174–175. На жаль, важко сказати про ступінь відповідності цього опису реальності, проте відомі факти з біографії Романа, сам зміст і характер татіщевської розповіді дають підставу бачити у наведеному фрагменті елементи реальності і неупередженості.

Досить грунтовно політичну діяльність князя Романа Мстиславича описує М.М.Карамзін. Але відомості про неї явно не вписувалися в історіософську схему князів київських, володимирських та московських, створених російським історіографом. Це призвело до того, що постать князя подана вченим у вкрай темних барвах, як “ тирана ”, “ князя жорстокої вдачі ”. Так коментуючи час перебування Романа у Новгороді наприкінці 60-х років XII ст., де молодий Роман вельми позитивно себе проявив, російський вчений не втримується від такої характеристики: “ Багатьма блискучими властивостями був достойний свого пращура Мономаха, але він, на нещастя, жертвував властолюбству правилами доброчеснос- ті ”. Вчений особливо наголошує на конфліктності Романа у його відносинах з вельможами, при цьому повторює згадану вище характеристику князя Романа, зроблену Адамом Нарушевичем: “ Тоді цей князь, злий під впливом ненависті до вельмож, почав лютувати як другий Бузиріс у своїх володіннях” . [18] Карамзин Н.М . История государства Российского. – Т. II-III. – Москва, 1991.– С. 395, 412–413 та ін. Заслугою М.М.Карамзіна було те, що він залучив до наукового обігу майже повний обсяг джерел з нашої теми. З цього часу робота дослідників, їх нові спостереження багато чому залежали від вдосконалення і поглиблення методики аналізу матеріалів письмових пам’яток.

Подальша історіографія XIX ст. не прийняла різко негативної характеристики князя Романа. Важливою ознакою праць істориків було й те, що тепер вчені стали приділяти більшої уваги державним факторам розвитку давньоруського суспільства, у тому числі і політичним процесам у Південній Русі. Так, М.Польовий відзначає могутність князівства, яке побудував князь Роман: “ Ніколи ще Галицьке князівство не розширяло так далеко своїх меж ”. Відрізняється від позиції М.М.Карамзіна і зроблена М.Польовим характеристика Романа Мстиславича: “ Наскільки хитрий, настільки хоробрий і лютий, справжній Карл Сміливий нашої історії, Роман, безумовно, чекав того часу, щоб справитися з руським Людовиком XI Всеволодом Георгієвичем ”. М.Польовий критикує М.М.Карамзіна за невірну оцінку постаті князя Романа, некоректну характеристику його відносин з сильним суздальським князем. Зокрема, історик підкреслює, що Карамзін “ не бачить того, що дивний Всеволод не був володарем Романа, і що Роман використовував Всеволода своєю заповзятою політикою ”. Іншим князям, на думку вченого, “ не вистачало розуму Романа, його дієвості, його неприборканої хоробрості ”. [19] Полевой Н. История русского народа. – Москва, 1830. – С. 171–172, 186, 187. Цікаво, що трошки раніше доволі високо князя Романа як політика оцінив один з перших австрійських істориків Галичини Й.Енгел. Так, описуючи вмілу інтригу Романа з галицькими боярами, які під впливом волинського князя напали на свого володаря Володимира Ярославича, цей історик називає Романа Мстиславича “ Рішельє півночі ”. [20] Engel J. Geschichte von Halitsch und des Vlodimir. – Wien, 1792. – S. 504.