Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Про життя князя Романа можна знайти цікаві повідомлення у пам’ятках давньоруської писемності. Про важливі факти його діяльності розповідають і різні іноземні епістолярні пам’ятки, що далеко не властиво висвітленню в джерелах біографій багатьох інших, навіть видатних східнослов’янських володарів. Проте, як не дивно, незадовільний сучасний стан знань про фундатора Галицько-Волинської держави викликаний, у значній мірі, саме характером збереження інформації про нього в джерелах. Так, в них, в основному, збереглися повідомлення лише про останні п’ятнадцять років життя князя, хоча у висвітленні і цього періоду ми зустрічаємо з нашої теми чимало лакун. Зокрема, з давньоруських літописів ми не дізнаємося про одну з найважливіших подій історії Русі кінця XII ст. – зайняття Романом Галича, слабо показана в них і історія останнього походу князя на Польщу, під час якого він загинув. Практично в сучасних пам’ятках не висвітлені дитинство князя, його діяльність у 80-х роках XII ст., недостатньо розповідається про політику галицько-волинського володаря щодо Києва на початку XIII ст., його відносини з сильним північноруським князем Всеволодом Юрійовичем.

Жорстока політична боротьба між князями Русі, вельми непрості відносини Романа з сусідами наклали свій відбиток на характері показу діяльності князя в творах його сучасників – різних за політичною орієнтацією авторів. Трошки забігаючи вперед, зазначимо, що як в вітчизняних, так і в іноземних джерелах спостерігається стійка тенденція до доволі негативного, упередженого ставлення до князя Романа. Це пов’язано перш за все з тим, що волею долі та історичних обставин автори літописів та хронік, де збереглася інформація про князя, писали свої твори при дворах монархів, з якими у Романа Мстиславича були досить часто напруженні відносини – польських князів Казимира II “Справедливого” та Лешка “Бялого”, руських князів Андрія Володимировича “Боголюбського”, Рюрика Ростиславича та Всеволода Юрійовича “Велике Гніздо”. Додаткову складність для реконструкції біографії створює специфіка різних за жанром написання пам’яток, де згадується князь Роман, а саме свідоцтв Київського кінця XII ст. літопису та новгородських літописів, повідомлень “Слова о полку Ігоревім” та тексту преамбули до Галицько-Волинського літопису, деяких інших свідоцтв цього написаного у жанрі військових повістей літопису, матеріалів іноземних джерел, перш за все польських – хроніки Вінцентія Кадлубка та Великопольської хроніки, численних анналів (“рочників”). [4] Полное собрание русских летописей. – Т. 1. Лаврентьевская и Суздальская летопись по Академическому списку. Издание второе. – Ленинград, 1926–1928 (далі – ПСРЛ); ПСРЛ. – Т. 2. Ипатьевская летопись. Москва, 1908; Новгородская первая летопись старшего и младшего извода. Под редакцией А.Н.Насонова . – Москва, 1950; Летописец Переяславля-Суздальского. – М., 1851; Густынская летопись // ПСРЛ. – Т. 2 Санкт-Петербург, 1843; ПСРЛ. – Т. 25. Московский летописный свод конца XV века… – Ленинград, 1949; Слово о полку Игореве. Под редакцией В.П.Адриановой-Перетц . – Москва, 1950; Magistri Vincentii Chronicon Polonorum // Monumenta Poloniae Historica (далі – MPH). – T. 2. – Lwów, 1872 (польський переклад: Mistrza Wincentego Kronika Polska. – Warszawa, 1974); “Великая хроника” о Польше, Руси и их соседях XI – XIII вв. Составители Л.М.Попова, Н.И.Щавелева. – Москва, 1987 (латиномовний оригінал: Kronika Boguchwala i Godislawa Paska , ed. A.Bielowski // MPH. – T. 2; польський переклад: Kronika Wielkopolska. – Warszawa, 1965); Kalendarz krakowski // MPH. – T. 2; Kronika Dzierwy // MPH. – T. 3.– Lwów, 1878; Rocznik kapitulny krakowski // MPH. – T. 2; Rocznik krakowski // MPH. – T. 2; Rocznik krótki // MPH – T. 2; Rocznik malopolski // MPH. – T. 3; Rocznik Traski // MPH – T. 3; Chronica Albrici monachi Trium fontium, a monacho Novi monasterii hoiensis interpolata. // Monumenta Germaniae Historica, Scriptores. – Hannoverae, 1874. – T. 23; та ін.

Характер збереження в сучасних пам’ятках повідомлень про галицько-волинського князя Романа вимушує зразу ж визнати, що в запропонованій праці буде чимало гіпотез, припущень, деякі питання через відсутність інформації в джерелах залишаться невисвітленими. Крім опрацювання повідомлень сучасних добі джерел, автор прагнув використати весь доробок своїх попередників, без досліджень яких навряд чи можна було б написати цю книгу. Грунтовний розгляд деяких аспектів нашої теми в історіографії надав можливість нам висвітлити їх на сторінках цього дослідження менш докладно. Як і більшість інших наукових праць, ця монографія готувалася у тісному контакті з колегами – співробітниками відділу історії середніх віків та сектору з історії Київської Русі Інституту історії України НАН України, яким автор висловлює свою щиру подяку за допомогу під час підготовки книги. На завершення хотілося сказати добре слово про працівників бібліотек в Харкові, Києві, Львові, Вільнюсі, Москві, Санкт-Петербурзі, допомога яких відіграла велику роль в роботі над рідкими виданнями джерел та літератури.