Олександр ГОЛОВКО: Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

У негативному ключі дає інформацію про руського князя написана під впливом попереднього твору Великопольська хроніка, в якій у порівнянні з хронікою Кадлубка додається опис подій червня 1205 року під Завихостом, де загинув під війни з малопольськими князями Роман Мстиславич. У висвітленні конкретних сторінок біографії галицько-волинського володаря автор Великопольської хроніки вносить чимало “кореляцій”. Він переносить події 1182 р. під Берестям на пізні події 1189 р., пов’язані з Галичем, плутає матір Романа Агнесу з іншою дочкою Болеслава III Криворотого Юдитою. [8] “Великая хроника” о Польше, Руси и их соседях XI – XII вв. – Москва, 1987 (підготували Н.І.Щавелева ). Латинський текст хроніки: Kronika Boguchwala i Godislawa Paska , ed. A.Bielowskі // MPH. – T. 2. – P. 454–598. Останнє польське видання “Великопольської хроніки” див.: Kronika Wielkopolska. Wstęp i komentarze opracowala B. Kürbisówna . – Warszawa, 1965.

Значно більші за обсягом є свідоцтва про Романа в найбільшій пам’ятці польської середньовічної історіографії – “Хроніці” Яна Длугоша (XV ст.), який для висвітлення історії сусідньої з Польщею Русі широко залучив свідчення давньоруських літопи- сів. [9] Тихомиров М.Н. Русский летописец в “Истории Польши” Яна Длугоша // Исторические связи России со славянскими странами и Византией. – Москва, 1969. – С. 228–237; Лимонов Ю.А. Культурные связи России с европейскими странами в XV–XVII веках. – Ленинград, 1978. – С. 6–96. При написанні праці автор у дусі тогочасної історіографії вніс чимало власних фантазій, що ускладнює вивчення хроніки як джерела інформації про князя та для використання його повідомлень. Так, зокрема, в хроніці вміщено розповідь про втечу візантійського імператора Олексія III Ангела до князя Роман, факт якої не знайшов підтвердження в сучасних подіям джерелах. [10] Długosza Jana Roczniki czyli Kroniki slawnego królestwa Polskiego. – T. 5–6. – Warszawa,1973.– S. 162–164; ср. Котляр М.Ф. До питання про втечу візантійського імператора в Галич у 1204 р. // Український історичний журнал. – 1966. – № 3. – С. 117.

Більш виважено вимальовує образ південноруського володаря Мацей Стрийковський (XVI ст.), який прагне оцінювати джерела своєї праці. Проте, як і його попередники – представники польської хронографії, Стрийковський представляє князя Романа як ворога Польщі, як тирана власного народу. На його думку, Роман “ до Галича переніс руську монаршу столицю з Києва, посадивши на київське князівство Ростислава Рюриковича” . Велику увагу автор приділяє подіям під Завихостом, де, на думку польського автора, сталася видатна перемога польського війська над руським. В роботі М.Стрийковського залучено цікаві відомості фольклорного характеру про відносини західноруського володаря до литовців. [11] Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, źmudzka i wszystskiej Rusi. – T. 1. – Warszawa, 1846.– S. 202, 209–214.

У подальшій польській історіографії XVII– XVIII ст., хоча елемент критичного підходу до джерел посилюється, в цілому зберігається тенденція до висвітлення образу галицького князя та його діянь в негативному дусі. Зокрема, “нестор” новітньої польської історіографії Адам Нарушевич (XVIII ст.) в цьому плані навіть перевершує попередників, назвавши Романа “лютим” Бузирісом. [12] Historyi Adama Naruszewicza narodu Polskiego. – T. 4. – Warszawa, 1783. – S. 57-106.

Польська середньовічна історіографія справила значний вплив на сучасну їй історичну думку східнослов’янського світу, проте у плані оцінки власної давнини українські, білоруські та російські автори XVII–XVIII ст. досить критично ставляться до матеріалів польських історичних праць. Це стосується, у значній мірі, і нашої теми.

В Густинському літопису згадуються найбільш важливі віхи з життя західноруського князя. При оцінці діяльності цього володаря автор пам’ятки пише, що він – “лютий властолюбець, який завжди любить розбрат” , не виконує своїх зобов’язань щодо інших. Однак така характеристика пов’язана не з впливом польської традиції, а з симпатією автора до київського князя Рюрика, по відношенню до котрого Роман “ гнівався безпідставно і шалено ”. Все це, однак, не завадило при описі подій під Завихостом, авторові відзначити, що тоді “ загинув цей великий серед князів Роман Мстиславич ”. [13] Густынская летопись // ПСРЛ. – Т. 2.– Санкт-Петербург, 1843. – С. 312, 322, 326–329. Остання характеристика випливала з іншої, більш поширеної в давньоруській історичній та державно-ідеологічній думці тенденції, пов’язаної з прославленням князя (до цієї теми ми спеціально повернемося в останньому розділі праці).