Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Головні події з біографії князя Романа Мстиславича, в основному на підставі свідоцтв літописів, навів О.М.Рапов в монографії “Князівські володіння на Русі X – першої половини XIII ст.”, де наведена величезна інформація про життя багатьох давньоруських князів. Проте вчений майже нічого не написав про боротьбу Романа в Подніпров’ї та проти половців на початку XIII ст. [58] Рапов О .М. Княжеские владения на Руси в X – первой половине XIII в. – Москва, 1977. – С. 175–176.

П.П.Толочко в дослідженнях, присвячених історії Києва і Південної Русі, спеціально розглядає деякі аспекти київської політики західноруського князя. Зокрема, висвітлюючи обставини зайняття Романом столиці Русі, П.П.Толочко пише: “Перехід киян на бік Романа розцінювався як результат пробудження свідомості єдності Русі, прагнення руського народу до єднання. Багато хто бачив у Романі нащадка батьківської слави і князя, здатного захищати Південну Русь від половців і підняти значення Києва, що занепадало” . [59] Толочко П.П. Киев и Киевская земля в период феодальной раздробленности XII – XIII вв. – К., 1970. – С. 183. На жаль, цей важливий висновок був лише задекларований, а не доведений. Це дуже важливо, якщо згадати позицію істориків, які вважають, що Роман хотів взагалі перенести столицю південноруських (українських) земель до Галича.

В спільній книзі “Київська Русь” О.П.Толочко та П.П.Толочко пишуть про галицько-волинського князя: “ Будучи волинським, потім галицьким і фактично київським князем, Роман Мстиславич в умовах бурхливого дроблення Русі на невеликі князівства був одним з небагатьох політичних діячів кінця XII – початку XIII ст., що стояли на рівні тих завдань, які висувалися перед країною силами, котрі відстоювали загальноруську єдність”. На думку цих авторів, в діяльності князя Романа виразно проступили “ політичні тенденції до відновлення колишньої єдності Русі” . [60] Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1998. – С. 257–258.

Постаті князя Романа Мстиславича велику увагу приділяють автори досліджень з історії взаємин Волині та Галичини з Польщею. [61] Cabań W. Polityka pólnoczno-wschodnia Kazimierza Sprawiedliwego // Rocznik Bialostocki. – Warszawa, 1974. – T. 12. – S. 199–210; Grala H. Drugie małźeństwo Romana Mścisławowicza // Slavia Orientalis. – Rocz. XXXI. – Warszawa, 1982. – ą 3–4. – S. 115–127; Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X – первой трети XIII. – К., 1988; та ін. Зокрема, важливим для подальшого вивчення історії взаємин двох слов’янських країн є видання корпусу польських джерел Н.І.Щавелевою. Авторка додала до них власний грунтовний коментар, де розглядає чимало питань, що стосуються сторінок життя князя Романа. [62] Щавелева Н.И. Польские латиноязычные средневековые источники. – Москва, 1990. В окремих працях проаналізовані і деякі аспекти державотворчих процесі у Південно-Західній Русі, розглядалися загадкові обставини загибелі князя Романа під Завихостом, свідчення про Русь кінця XII – початку XIII ст. в краківського архієпископа Вінцентія Кадлубка та деякі інші теми. [63]

Наведений огляд історіографії життя та політичної діяльності князя Романа Мстиславича, який далеко не претендує на вичерпність, свідчить про велику увагу істориків до постаті видатного державного діяча Русі, великий внесок дослідників до розгляду різних сторінок біографії галицько-волинського володаря. Одночасно необхідно зазначити, що для більшості згаданих праць притаманна певна побіжність і лаконічність у висвітленні образу руського князя. З існуючої літератури ми мало візьмемо даних про походження, молоді роки князя, його життя до 1187 р.

Необхідно зазначити, що є чимало невисвітлених тем з подальшої діяльності західноруського володаря (взаємини Романа з римським папою Інокентієм III, проект “Доброго порядку” державного устрою, створений Романом, взаємини останнього з суздальським князем Всеволодом Велике Гніздо, формування в давньоруській літературі парадигми Романа Мстиславича, обставини загибелі князя Романа, загальна оцінка діяльності Романа в історії Русі та України). Все це є додатковим аргументом на користь написання наукової біографії південноруського князя Романа Мстиславича.

Майбутній могутній східнослов’янський володар Роман (у хрещенні – Борис) Мстиславич належав до родини правлячої на Русі князівської династії Рюриковичів. Його прапрадідом був Володимир Всеволодович “Мономах”, який у свою чергу був внуком Ярослава Володимировича “Мудрого” та правнуком Володимира Святославича – “хрестителя Русі”. Дід і батько Романа (Ізяслав Мстиславич та Мстислав Ізяславич) в умовах, коли в середині XII ст. загострилися міжкнязівські чвари і удільна система державного устрою вже стала фактично наявною, очолювали вельми авторитетну гілку князівської династії – Мстиславичів (старша гілка Мономахів, що бере початок від сина київського володаря Мстислава Володимировича “Великого” (1125–1132 рр.). [64]