Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Щоб приблизно визначити час укладення шлюбу Агнеси і Мстислава, треба, хоча б коротко, зупинитися на деяких сторінках життя батька Романа. Князь Мстислав вперше згадується в джерелах в 1146 р. Саме тоді у політичному житті Русі відбуваються досить важливі події. В той час батько Мстислава Ізяслав, який вважався лідером клану волинських Мстиславичів, сидів у Переяславлі.

Проте відносно скромний трон у невеликому прикордонному з небезпечним степом місті-фортеці тоді був важливою сходинкою на шляху до оволодіння столичним престолом. В Києві володарював згаданий вище Всеволод Ольгович. Однак його певні успіхи у політичній діяльності не призвели до створення міцної підтримки серед князів для його вірогідного спадкоємця Ігоря Ольговича, якому згодом вдалося покняжити у Києві лише тринадцять діб. [75]

Невдовзі після смерті Всеволода у столиці спалахнуло повстання. Як і в 1113 р., коли кияни запросили з Переяславля Володимира “Мономаха”, так і зараз вони звернулися до князя з цього ж міста, онука “Мономаха” Ізяслава Мстиславича прийти до Києва. [76]В столиці той прокнязював з перервами до 1154 р. Під час його правління відбулося різке загострення боротьби за гегемонію на Русі волинських Мстиславичів з іншим кланом нащадків Володимира Мономаха (в історичній літературі вони називаються просто Мономаховичами), які володіли величезними землями у Північно-Східній Русі, а на чолі їх стояв тоді князь Юрій Володимирович “Довгорукий”.

На той час Суздальське князівство князя Юрія мало найзначніший воєнний потенціал на Русі, що було викликано декількома причинами. Перш за все на півночі Русі процес феодального дроблення не досяг рівня півдня. Там відбувався відносно інтенсивний процес колонізації краю і підкорення місцевого угро-фінського населення, що вимагав від східнослов’янської верхівки постійної військової консолідації. Відсутність розвинутої системи феодального володарювання, кормління численних дружин за рахунок збору данини також створювали умови для існування відносно міцної військової організації. В політичній програмі суздальських князів важливими моментами було не тільки виборювання верховенства на Русі, а й прагнення добитися своєї повної незалежності від Києва. [77]

Безумовно, що перед Ізяславом Мстиславичем тепер виникли набагато складніші завдання, бо київському князю прийшлося вести боротьбу не тільки проти суздальських та чернігівських князів, а й стримувати амбіції більш близьких родичів з клану Мстиславичів. До того ж у київського князя з’явився серйозний суперник на заході Русі в особі Володимирка Володаревича – князя, який на початку 40-х років об’єднав під своєю владою Перемишльське, Теребовльське та Звенигородське князівства. Внаслідок цього утворилося єдине державне об’єднання з столицею у Галичі. Князь Галичини вів активну боротьбу як за внутрішнє зміцнення свої володінь, розширення їх на південний схід вздовж течії ріки Дністер (за рахунок так званого Пониззя), так й загрожував родинним володінням Мстиславичів на Волині. [78]

Отже, в середині XII ст. на політичну арену Русі досить рішуче вийшли два могутні політичні утворення (Суздальське і Галицьке), які через півстоліття стануть потенційними центрами консолідаційних процесів у країні.

Невдовзі після утвердження в Києві Ізяслав Мстиславич організував широку коаліцію, куди, зокрема, увійшли чернігівські князі Давидовичі, і послав її проти брата небіжчика Всеволода Ольговича Святослава, який прагнув перетягнути на свій бік суздальського князя Юрія Володимировича. Зустріч чернігівського та суздальського князів в 1147 р., як відомо, відбулася в невеличкій фортеці Москва. Це природно викликало велике незаспокоєння нового київського князя. На той час Святослав був чи не найреальнішим можливим претендентом на київській стіл з клану Ольговичів, які ніколи не відмовлялися від претензій на гегемонію на Русі. Не випадково, що невдовзі не без участі Ізяслава відбулося вбивство в Києві іншого брата Всеволода Ольговича Ігоря. [79]

У поході проти Святослава взяв участь син Ізяслава, який з цього часу неодноразово приймає активну участь у міжкнязівських війнах. Безумовно, що давньоруські літописи, відносно докладно описуючи незчисленні “раті” київського князя Ізяслава, далеко не завжди згадують про його сина, якому на час приходу батька до Києва у 1146 р. було близько 16–17 років. То був той час, коли молода людина – юнак – вже починає приймати участь у походах, але ще не був одружений. З фактів біографії Мстислава нас, безумовно, цікавлять перш за все його можливі контакти з Польщею.