Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Не дивлячись на посилення мусульманських володарів в східному Середземномор’ї, християнські володарі цього регіону також вели жорстку боротьбу між собою. На початку 50-х років, зокрема, візантійці воювали тут з норманами, володарям яких Рожеру II та Вільгельму I Злому належала Сіцілія та Південна Італія. Спроби згаданого вище грецького базілевса Мануіла Комніна підкорити собі південь Апеннінського півострова завершилися невдачею. Більш того, в 1154 р. сіцілійський флот підійшов до Константинополя і пришвартувався біля імператорського палацу. В 1155 р. між норманами та візантійцями було укладено мир.

Молода князівська пара назвала свого сина не дуже поширеним на той час на Русі іменем – Роман, що в перекладі з латинської “Romanus” значило – римський, римлянин. [94]Було б спрощенням думати, що поява цього імені пов’язана з польським походженням Агнеси, оскільки в її родині такого імені ми також не зустрічаємо. Зазначимо. що Романом був син чернігівського князя Святослава Ярославича, який загинув 2 січня 1079 р. Романами назвали своїх синів Володимир Всеволодович “Мономах” та полоцький князь Всеслав Брячиславич. Знаємо двох Романів і серед князів середини XII ст. [95]У більш пізній час ім’я “Роман” знайде значно більшого поширення, і є підстави стверджувати, що на його популярність вплинула персона нашого героя – майбутнього могутнього володаря Романа Мстиславича.

Розповсюдження імені Роман є свідоцтвом культурних контактів східнослов’янського світу із Заходом. Проте це ім’я, на нашу думку, має додаткове змістовне навантаження, якщо згадати про поступове поширення на Русі загальнохристиянських ідей про ідеальну “Ромейську (або Римську) імперію”, про ідеального “ромейського (або римського) володаря” тощо. [96]Ці ідеї на Русь поширювалися з Візантії і саме там відомі у X ст. базілевси на ім’я Роман (Роман I Лакапін, Роман II, син Костянтина Багрянородного…). В такому контексті поява імені “Роман” поряд з “класичними” східнослов’янськими іменами “Володимир”, “Ізяслав”, “Всеволод”, “Мстислав” вже не викликає ніякого нерозуміння, бо несло значне раціональне навантаження. [97]

Дитинство маленького Романа Мстиславича співпало з часом, коли фортуна його батька після смерті діда Ізяслава Мстиславича була досить затьмареною. Як вже згадувалося, перша інформація у літописі про матір Романа саме стосується моменту драматичного від’їзду родини Мстислава Ізяславича з Переяславля на Волинь. [98]Судячи з подальшого перебігу подій, батько Романа з таким поворотом політичної долі не скорився.

Вже навесні 1155 р., невдовзі по оволодінню Києвом, князь Юрій Володимирович “Довгорукий”, посилає військо до Пересопниці, звідки також було вигнано Мстислава. Це був не локальний конфлікт за володіння другорядним містечком на річці Горинь, бо зразу ж після цього Юрій звертається до галицького князя Ярослава Володимировича, щоб той здійснив похід до головного центру володінь Мстислава Луцька.

Без всякого сумніву, що новий київський князь прагнув позбавити свого суперника всіх володінь. Здійснити ці наміри не вдалося, оскільки невдовзі через напад половців на Київ, Юрій вимушений був повернутися до Києва. Проте Ярослав галицький сам по собі був дуже небезпечним для волинських князів Мстислава та його брата Ярослава. Літопис повідомляє, що Мстислав, залишивши Луцьк брату, відправився до Польщі. [99]Вірогідно, волинський князь хотів отримати у родичів допомогу. Не виключено, що саме в цей час до Польщі відправляється і дружина Мстислава Агнеса з сином Романом, оскільки ситуація для князівської родини була в цей момент дуже небезпечною! Якщо це так, то останній пробув у сусідній країні біля 12 років.

Війна на Волині, яка не призвела до повної перемоги Юрія суздальського та Ярослава галицького, показала суздальському князю, що завоювати Київ та Південну Русь набагато легше, ніж їх утримати у власних руках. Тому зразу ж після завершення бойових дій князь Юрій запропонував дядькові Мстислава Ізяславича смоленському князю Ростиславу Мстиславичу спільно володіти Києвом та Київською (“Руською”) землею. [100]В тому ж 1155 р. Мстислав відновив свою владу на Волині, завдяки сприянню дядька Ростислава помирився з Юрієм Володимировичем, проте від планів боротьби за столицю Русі не відмовився.

Однак ця боротьба була у перспективі дуже складною, оскільки навіть на Волині Мстислав не був повним господарем. Деякі з найближчих родичів Мстислава – місцевих удільних князів – були дуже близькими спільниками князя Юрія, отримували від нього допомогу. Саме цими обставинами можна пояснити те, що 1156 р. Мстислав Ізяславич напав на Володимир-Волинський і вигнав звідси дядьку Володимира Мстиславича. Літопис докладно розповідає про похід у відповідь Юрія Володимирровича та Ярослава галицького на допомогу князю-вигнанцю. Цей опис є доказом того, що Мстислав Ізяславич користувався неабиякою підтримкою волинян, бо могутнім союзникам так і не вдалося підкорити Мстислава і повернути Володимир-Волинський його колишньому власнику. [101]