Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

__________

1Дейнека (тур.) — у другій половині XVII століття — селянин, озброєний дрючком, довбнею, рогатиною або іншим народним знаряддям, що брав участь у повстанні на Лівобережній Україні.

Стурбований таким розвитком подій, Виговський приблизно з середини грудня переходить у наступ проти опозиції. За його наказом були проведені арешти деяких прихильників Пушкаря і призвідців бунтів на місцях. Але послані проти повстанців козаки Ніжинського і Стародубського (точніше — Чернігівського) полків відмовились виконувати накази і повернулись додому. На початку 1657 року гетьман наказав стратити у Гадячі кількох Пушкаревих однодумців і послав у Полтаву галицького намісника Тимофія Прокоповича з вимогою не розпалювати міжусобицю й закінчити справу миром. Однак Пушкар відкинув пропозицію, арештував посланця і спровадив його до царського воєводи Колонтаєва у Камінне.

Через якийсь час полтавський полковник отримав листа від Стринджі з Путивля, де той повідомляв, що везе з собою царську грамоту на обрання нового гетьмана і жалування для війська. Крім того, Стринджа просив охорони для захисту від урядників Виговського.

Дальшому розвитку цих подій перешкодив наступ на Полтаву карального загону, сформованого з 700 найнятих сербів, волохів, поляків, німців та 800 городових козаків під командою полковників Івана Сербина та Івана Богуна. Загін мав гетьманський наказ несподівано увірватись до Полтави й заарештувати Пушкаря. Але загін збився з санної дороги, вийшов до містечка Великі Будища, за кілька кілометрів на північ від Полтави, і мусив там заночувати.

Дізнавшись про це і маючи на руках царську грамоту про нові вибори гетьмана, Пушкар почав діяти у властивому для нього стилі — рішуче і енергійно. Він кинув проти супротивника 700 загартованих у боях запорожців Бараба- ша, які 5 лютого 1658 року поблизу урочища Жуків Байрак дощенту розгромили карателів під час їхнього обіду. Так царська грамота про нове обрання гетьмана відкрила початок збройної міжусобиці в Україні, яка й стала прелюдією трагічної Руїни.

Наприкінці січня 1658 року подібну грамоту привезли гетьману і Міневський та Коробка. Підбадьорений нею, Виговський почав готувати генеральний наступ на Пушкаря. Від його імені Лісницький наказав ніжинському полковникові Григорію Гуляницькому, лубенському — Павлові Швецю, чернігівському — Оникію Силичу та прилуцькому — Петрові Дорошенку привести війська у Миргород. Але обстановка на цей час уже різко змінилась. Населення багатьох міст і сіл уже дізналося про майбутні вибори гетьмана і перестало слухатись Виговського. Тому на заклик Лісницького мало хто відгукнувся. А коли військо Пушкаря рушило з Полтавського полку на майбутню раду, місце якої у царській грамоті запорожцям визначалось у Лубнах, то йому ніхто не чинив ніякого опору.

У ході цих подій Пушкар отримав послання від нового київського митрополита Діонісія Балабана, який підтримував Виговського. Митрополит погрожував полковникові прокляттям за розпалену міжусобицю і закликав того покаятись. Певний своєї правоти і дієвості царської грамоти, Пушкар відповів, що «чернь» не хоче бачити Виговського гетьманом, а сам він змириться з його владою тільки тоді, коли за участю всієї української «черні» та «черні» Війська Запорозького його знову оберуть гетьманом. Свої дії полковник пояснював тим, що згідно з царською грамотою запорожці «вигреблись» із Запорожжя й об’єдналися з «городовим Військом Запорозьким», щоб провести генеральну раду для обрання гетьмана.

На початку лютого 1658 року до Переяслава прибув Хитрово. Туди ж приїхали лояльно налаштовані щодо Виговського старшини, митрополит Балабан з ієрархами, представники козацтва і міщанства. Дещо пізніше до них приєднався і Виговський зі своїми численними родичами. На попередній нараді з майбутніми учасниками ради Виговський сказав, що «москаль» не рахується з виборами гетьмана за давнім козацьким звичаєм і хоче нав’язати «нам свого бороданя». «Якщо ви тепер, — говорив гетьман, — піддастесь, то навіки втратите свої права і привілеї, тому вибирайте самі, своїми вільними голосами».

Рада у Переяславі відбулась приблизно у середині лютого 1658 року. Присутні одностайно обрали Виговського гетьманом, а Хитрово затвердив їх вибір. Після цього окольничий обнародував царські вимоги до гетьмана. Цар велів прийняти воєводу у Чернігів, Ніжин, Переяслав та інші міста. Вони мали відати справами «осадних людей», збирати подимне і податки з оренд на жалування Війську Запорозькому та утримання московських гарнізонів. Крім того, цар наказував вивести українські війська з Нового Вихова і Чаусіа у Білорусії, а також повернути власникам утікачів з Брянського, Корачевського, Путивльського та інших московських повітів.