Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Одночасно товариству стало відомо і про звернення гетьмана до польської королеви, яке було оцінене як спроба замиритися з Річчю Посполитою. Тому Січ завирувала, залунали голоси про зрадництво Виговського га необхідність його усунення з гетьманства. Навіть заборону гетьмана нападати на татарські володіння січовики зображували як зраду в традиційній боротьбі з Кримським ханством. Бурхливі суперечки закінчились радою, на якій «кошовим гетьманом» було обрано одного з лідерів незадоволених Якова Барабаша. Після цього Запорозька Січ стала в непримиренну опозицію до політики уряду гетьмана Виговського.

Дізнавшись про посольство Запорозької Січі до царя, Виговський 9 листопада надсилає бояринові Борису Морозову листа з повідомленням про бунти на Запорожжі і намір запорожців перейти на бік кримського хана. Гетьман просив боярина переконати царя у невірності запорожців і покарати їхніх посланців.

Наприкінці осені 1657 року становище в Україні стає предметом розгляду царського уряду в Москві. 18 листопада 1657 року до столиці Московії прибули посли Виговського — Міневський і Коробка. Вони привезли прохання затвердити Виговського на гетьманстві й водночас повідомляли про основні події в Україні. Від імені Виговського всю провину за розрух у народі посли звалювали на Лісницького, який нібито з корисливими цілями поширював чутки про намір царя відібрати у козаків їхні права та привілеї. Також вони повідомили польських дяків про переговори поляків з татарами, про пропозиції польського короля і кримського хана гетьманові про мир і, нарешті, про готовність Виговського бути вірним царю до кінця.

26 листопада 1657 року до Москви, випереджаючи запорозьку депутацію, приїхав спеціальний посланець гетьмана Самійло Кочановський і привіз скаргу Виговського на бунти запорожців та прохання якомога швидше затвердити його гетьманство. У Москві вже знали про загострення обстановки в Україні, чому немало сприяла й антигетьманська діяльність царських воєвод і службовців Посольського приказу в Україні. Посланцям влаштували кілька перехресних допитів, під час яких на них чинили моральний тиск. Вони відмовились від пропозиції царських чиновників залучити до залагодження конфлікту воєводу Ромодановського, заявивши, що в гетьмана вистачить для цього власних сил, треба тільки негайно затвердити його на гетьманстві. Однак українські посланці не змогли відкинути нав’язану їм думку про необхідність проведення третьої ради для обрання гетьмана. Зроблено це було без відома і навіть усупереч волі Виговського. Додаткове опитування посланців виглядало цілком природним бажанням московського уряду знати більше про події в Україні. Але в цьому крилась і велика небезпека. Річ у тім, що московські службовці, як це було в них заведено, могли подавати царю не оригінали документів, а списки з них, і таким чином мали змогу вписувати в них те, що було потрібне, чим уміло й користувались. Українська депутація повезла Виговському царську грамоту про проведення нової ради в Переяславі для обрання гетьмана. Її мав провести окольничий Богдан Хитрово.

Тож із Москви вислали Хитрово, який мав скликати нову козацьку раду для санкціонування влади гетьмана. Виговський спочатку не бажав розривати союзу з Москвою, але домагався, щоб вона ставилася до України як до рівноправної держави. «Нехай Великоросія буде Великоросією, Україна Україною. Ми є військо непереможне», — так відповів він московському послові на заяву того, що нібито Україна — це «гілля, відламане від природного кореня Великоросії». Виговський прагнув, щоб Москва не втручалась у внутрішні справи України, яка сама спроможна порядкувати військом, фінансами, соціальними відносинами. Він також гостро виступав проти запровадження царських воєвод в українських містах. Виговський домагався, щоб царський уряд тільки гетьмана визнавав репрезентантом найвищої влади в Українській державі. Посол Хитрово мусив запевнити Виговського, що метою цієї місії є нібито зміцнення його гетьманської влади, щоб «Військо Запорозьке було у нього в покорі». Але насправді, як свідчить текст царського наказу, Хитрово мав завдання домогтися згоди гетьмана на призначення воєвод у Чернігів, Ніжин, Переяслав, Білу Церкву, Корсунь, Полтаву, Миргород. Порушувалося питання про утримання цих воєвод із «ратними людьми» за рахунок місцевих коштів.

Нова рада відбулася 7 лютого 1658 року в Переяславі. Вона одноголосно підтвердила обрання Виговського; козаки високо цінували його діяльність під час війни («голову свою смажив, нас із лядської неволі визволяючи»).