Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Після святкової канонади з 101 гармати й пострілів з козацьких рушниць царську жалувану грамоту й гетьманські клейноди занесли до Миколаївської церкви, де відбулася урочиста літургія. Потім у резиденції Гендрікова дали великий бенкет, під час якого особисто господарю генеральна старшина подарувала 10 тисяч карбованців, а всій графській свиті — 3 тисячі. Не забули й за простолюд, якому на відзначення свята, що під гуркіт гармат тривало допізна, виділили понад 200 відер горілки.

4 червня 1750 року царським указом Єлизавета затвердила «обрання» К. Розумовського гетьманом Лівобережної України, а в жовтні того ж року під його владу передали й Запорозьку Січ. Резиденцією нового гетьмана стало місто Батурин, що свого часу зазнало жахливих руйнувань і пограбувань з боку російського карального загону, очолюваного О. Меншиковим.

12 березня 1751 року новообраний гетьман, який все ще залишався в Петербурзі, урочисто присягнув у придворній церкві імператриці «верным, добрим и послушным рабом и подданным быть… чин гетманства над Войском Запорожским и над народом малороссийским верно и постоянно содержать и все то войско и народ малороссийский к верности, к службе и послушанию приводить и ни с которыми посторонними государи без ведома и без ука- зу ея Императорского Величества никакой переписки и пересылки собою не иметь…» Виголосивши й підписавши присягу, текст якої однозначно засвідчував повну залежність гетьмана України від Росії, Розумовеький одержав з рук Єлизавети гетьманську булаву та інші клейноди.

Так з волі доньки того, хто руйнував українську державність, було відновлено гетьманське управління Лівобережній Україні…

Але повернімося на десятиліття назад. У листопаді 1741 року в Петербурзі стався черговий двірцевий переворот, внаслідок якого російський імператорський престол посіла дочка Петра І Єлизавета. Ця подія мала велике значення для України та її подальшої долі. Адже фаворитом імператриці на той час був Олексій Розумовський, українець за походженням. Дивовижно склалася його доля. 22–річним юнаком, маючи неабиякі вокальні здібності, потрапив він до придворного хору в Петербурзі, куди привіз його полковник Федір Вишневський. Останній, повертаючись з Угорщини, проїжджав на Різдвяні свята 1731 року через селище Чемер, що на Чернігівщині, і випадково почув у місцевій церкві спів молодого козака із селища Лемеші Олексія Розума. Чудовий голос і приваблива зовнішність юнака зробили свою справу — Вишневський запросив його до Петербурга, на що Олексій охоче погодився. Тим паче, що на той час він фактично залишився без домівки. Невдовзі, рятуючись у черговий раз за читання книг від гніву завжди п’яного батька, лемешівського козака Грицька Розума (дістав своє прізвище від приказки, яку часто промовляв напідпитку: «Що то за голова, що то за розум»), Олексій утік з дому й поселився в Чемері, заробляючи собі на життя співом у церковному хорі.

У Петербурзі Олексія чекала приємна несподіванка. Тут він зустрів багато земляків (придворні співаки в той час набиралися до хору майже винятково з України). До речі, тоді ж майже усі вищі духовні посади обіймали в столиці українці. Проте у придворному хорі Олексій Розум перебував недовго. Сталася подія, що остаточно визначила його долю: цесарівна Єлизавета, яка відвідувала богослужіння в придворній церкві, була вражена чудовим голосом молодого українського співака. Коли ж на вимогу царівни юнак з’явився перед нею, глибоке почуття охопило Єлизавету. Високий, стрункий, смаглявий, з гарними чорними очима, Олексій Розум припав до душі молодій царівні. «Це був один з найкрасивіших чоловіків, що бачила я на своєму віку», — записала цесарівна до свого щоденника.

Таким чином, можна сказати, поневолі розпочалося кар’єрне сходження козацького сина поневоленої України до найвищих посад та санів імперії. Саксонський дипломат Г. фон Гельбиг повідомляв: «Захоплення Єлизавети співаком з придворної капели не було таємницею для імператриці Анни Іоаннівни. Навпаки, це захоплення могло допомогти їй реалізувати намір усунути доньку Петра Великого від права престолонаслідування як пряму спадкоємницю трону. Тому досить поблажливо вона ставиться до її захоплень амурними справами…»

Слід сказати, що, як і при великому царському дворі, при дворі Єлизавети перебувало чимало українців. Були тут, скажімо, такі співаки, як Тарасевич і Божок, сліпий бандурист Григорій Михайлов, камер–лакей Іван Федорович Котляревський, секретар Петро Мирович та ін.