Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Про факти продажу рангових володінь та одержання міністром Ф. Наумовим хабарів Д. Апостол повідомив російський уряд. Міністра було відкликано з Лівобережної України. Села залишилися у ранговому володінні, і в 1728 році їх одержав на посаду міністра при гетьмані князь О. Шаховськой.

Проте окремі заходи, спрямовані на збереження рангових володінь, не могли дати відчутних результатів. Тому 27 липня 1728 року гетьман Д. Апостол звернувся до царя з пропозиціями щодо основних питань політичного та економічного життя Лівобережної України. З більшістю з них царський уряд погодився, але водночас вніс свої зміни.

Одне з питань, викладених у «Пунктах» Д. Апостола, торкалося незалежного судочинства. Царський уряд погодився на те, щоб судові справи було передано у відання місцевих судових органів. Генеральний військовий суд повинен був займатися тільки справами з апеляцій. Царський уряд ухвалив, що цей вищий для Лівобережної України суд мав складатися з трьох росіян і трьох українців. Головою Генерального військового суду призначався гетьман. Однак найвищою апеляційною інстанцією, до якої можна було звертатися через Колегію закордонних справ у разі незадоволення рішенням Генерального суду, був цар. Цим було підірвано спробу гетьмана Д. Апостола відстояти незалежність судочинства на Лівобережній Україні.

Царський уряд вніс зміни і у фінансові справи Лівобережжя. Військовий скарб, який відав ними, раніше очолював генеральний підскарбій. Рішенням царського уряду замість одного підскарбія призначалися двоє: українець і росіянин.

У «Пунктах» Д. Апостола, затверджених царським урядом, порушувалося питання про рангові та ратушні маєтки. На початку XVIII століття швидкими темпами відбувалася концентрація земельної власності, яка була мірилом цінності і головним багатством тогочасного суспільства. Поруч із скуповуванням землі, заселенням слобід і хуторів представники пануючого класу вдавалися і до насильницького захоплення земель та різних зловживань. Відбувалося захоплення і рангових та ратушних володінь. За «Пунктами» Д. Апостола, їх слід було повернути власникам. В особистому володінні козацької старшини залишалися тільки вислужені та куплені маєтки.

Царський уряд установив обмеження гетьманської влади і в порядку надання нових володінь. Раніше гетьман універсалом надавав певні володіння, а цар, якщо до нього зверталися, на цій підставі затверджував право на них жалуваною грамотою. Тепер це право повністю переходило до царя, а гетьман втрачав реальну економічну владу.

У зв’язку з рішенням царського уряду щодо надання володінь Д. Апостол у травні 1729 року спеціальним розпорядженням, надісланим у всі полки, зупинив дію виданих ним універсалів на володіння маєтками.

Таким чином, рішення царського уряду про відновлення гетьманату мало на меті тільки часткове повернення автономії Лівобережній Україні. Політична та економічна влада гетьмана, порівняно з попереднім гетьманством, стала ще більш обмеженою.

З прибуттям на Лівобережну Україну нового міністра при гетьмані князя О. Шаховського було розпочате генеральне слідство про маєтності. Основним його завданням було з’ясування прав господарів на володіння їхніми маєтками та виявлення вільних маєтків.

Одним з результатів слідства стало полегшення для старшини переходу до особистої власності придбаних нею земель. У цьому був зацікавлений і сам гетьман, один з найбільших землевласників Лівобережної України. Вже після смерті Д. Апостола в 1754 році був складений «Табель, скільки у малоросійських полках у володінні складало підданих на достойність гетьманську…» За цим «Табелем» у гетьмана Д. Апостола налічувалося 9103 селянські двори. Однак це було значно менше, ніж у інших гетьманів. Так, І. Мазепі належало 19654 селянські двори, І. Скоропадському — 19882, К. Розумовському в перші роки його гетьманства — 9628.

Значним був вклад Д. Апостола у поліпшення судочинства на Лівобережній Україні. «Пункти» гетьмана, затверджені російським урядом, визначали тільки загальну схему судів. Тому для поліпшення судочинства була підготовлена і від імені гетьмана 13 липня 1730 року видана інструкція судам, розіслана для керування по всіх полках.

Головною метою інструкції було встановлення чіткої системи судочинства. Це досягалося, по–перше, ступеневою системою апеляції: Вищий суд не мав права приймати справи, що не розглядалися в нижчих. Генеральний військовий суд займався тільки справами в апеляціях. Верховною апеляційною інстанцією був цар. По–друге, інструкцією регламентувався склад полкових, сотенних і сільських судів і визначалася їх компетенція. По–третє, сотенні, городові і магістратські урядовці зобов’язувалися видавати купчі на продаж ґрунтів, духівниці та інші документи. Раніше перехід нерухомого майна відбувався, як зазначалося в інструкції, «голослівно», тобто без документального оформлення, від чого «немалые у народе устают тяжби и в судах деется трудность».