Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Таким чином, інструкція судам від 13 липня 1730 року сприяла упорядкуванню законодавства на Лівобережній Україні.

Під час гетьманства Д. Апостола почалася робота по кодифікації українського права. Вона просувалася повільно. Не вистачало спеціалістів для зведення «правних» книг, які використовували у судочинстві України, до одного кодексу та перекладу їх на російську мову. В 1730 році Д. Апостол звернувся до архімандрита Києво–Печерської лаври з проханням направити для цієї роботи «духовних персон до того дела искусстных и знаючихся». У 1733 році усіх осіб, які займалися цією роботою, зібрали у містечку Ічня Чернігівського полку. Деяких з них Д. Апостол навіть «увільнив від воєнного походу». Кодифікацію українського права було закінчено вже після смерті Д. Апостола.

28 квітня 1733 року о 4 годині пополудні, як зазначають архівні документи, «гетман и ордена Александра Невского кавалер Даниил Павлович Апостол заболезновал пералечом, которая болезнь его ясновельможности левую руку и ногу отняла». Стан здоров’я гетьмана погіршувався. У травні 1733 року, відчуваючи наближення смерті, він звернувся до імператриці Анни Іоаннівни «с испрошением всемилостивого ее императорского величества на дом и детей его по смерти его… защищения». 26 травня князь О. Шаховськой, який відвідав гетьмана, повідомляв імператриці, що «Д. Апостол дуже хворий, лівою рукою не володіє… Мало надії, що буде живий. Ніяких паперів не підписує».

Через хворобу гетьмана постало питання про призначення особи, яка виконувала б його обов’язки. Гетьман наказав генеральній старшині прийняти управління Генеральною військовою канцелярією. Проте міністр при гетьмані С. Наришкін та князь О. Шаховськой, посилаючись на відсутність наказу імператриці з цього питання, протидіяли цьому рішенню. О. Шаховськой на запитання російського уряду про дії на випадок смерті Д. Апостола відповів, що під час хвороби гетьмана і після його смерті управління військовою канцелярією слід доручити міністру С. Наришкіну, бо «раз допустивши старшину до правління, на випадок невірних їх дій складніше буде їх відлучити».

12 червня 1733 року міністру була відправлена царська грамота з наказом прийняти управління Генеральною військовою канцелярією. А вже з 23 червня документи канцелярії надсилалися «за докладом и по резолюции» С. Г. Наришкіна.

У липні здоров’я гетьмана покращало. Він провів зустрічі з О. Шаховським та з київським губернатором Шереметєвим, з якими обговорював державні справи. Д. Апостол продовжував контролювати роботу по кодифікації українського права. У жовтні 1733 року він наказав прилуцькому полковнику потурбуватись «о вистаченню дров для согревания квартир, отведенных в Ичне персонам, определенным для переводу книг правных», а підскарбіям — «о покупке паперу стоп 5». Але на початку 1734 року здоров’я гетьмана знову погіршало, і 15 січня він помер на 80–му році життя. Похований гетьман у Сорочинцях у побудованій на його кошти кам’яній церкві.

Після смерті Д. Апостола його дружині Уляні Василівні царським урядом була призначена щорічна пенсія у 3000 крб., що видавалися з грошей, які збиралися з колишніх гетьманських рангових маєтків. 28 травня 1734 року вдова та її діти одержали царську грамоту на маєтки, якими володів гетьман Д. Апостол.

Гетьман Данило Апостол не належав до «рвачів», а був урівноваженим, розумним господарем, який пильно дбав про маєток, а особливо про розширення своїх земельних володінь; але робив це неквапливо й без ґвалтовного порушення прав своїх полчан.

Безперечно, був Апостол релігійною людиною; відповідно духові часу дбав про будівництво церков і жертвував на монастирі. Відомо, що він 1708 року разом з миргородським суддею Григорієм Зарудним, який доводився йому родичем, подарував деякі «добра» Сорочинському монастиреві. За «Историей Русов», у самих Сорочинцях збудував він пізніше церкву.

Був у нього і якийсь поетичний нахил до природи: за останніх років життя кохався в прекрасних садах, що їх виплекали для нього в улюблених Сорочинцях спеціальні німецькі садівники.

Хоч про освіту Д. Апостола ми нічого певного не знаємо, усе ж треба думати, що він не тільки був освіченою людиною свого часу, але й цікавився загальноєвропейськими ідеями та подіями і стежив за новинами з чужоземних країв. Яків Маркович занотовує у своєму «Щоденнику», що 2 травня 1731 року гетьман (Апостол) прислав йому французькі газети, які, очевидно, були в Апостолів звичайною появою.