Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Однак нерішучість, вагання гетьмана в підготовці антимосковського повстання, його оборонна позиція в дедалі зухвалішому ставленні Москви до України — все це змусило миргородського полковника взятися за організацію старшинського перевороту, метою якого було усунення старого керманича від влади руками Петра І. Зрозуміло, Д. Апостол мріяв посісти гетьманський уряд. Для цього він мав не лише авторитет, а й можливості: практично весь український генералітет за часів правління І. Мазепи з ним породичався. Проте акція його однодумців, зокрема В. Кочубея, не вдалася.

У ході російсько–шведської війни, 28 жовтня 1708 року гетьман Лівобережної України І. Мазепа, реалізуючи наміри опозиційно налаштованої до царського уряду козацької старшини, з 1200 старшинами, компанійцями і козаками перейшов на бік шведського короля Карла XII, розпочавши антимосковське повстання. Серед козацької старшини був і миргородський полковник Д. Апостол, який знав про намір гетьмана відокремити Лівобережну Україну від Росії і в цьому питанні був його однодумцем. За спогадами П. Орлика, у 1707 році Д. Апостол говорив Мазепі: «Очи всіх на тя уповають и не дай, Боже, на тобе смерти, а мы достанемо в такой неволи, то и кури нас загребуть».

Однак 21 листопада 1708 року він покинув І. Мазепу і з великими труднощами добрався до свого маєтку в селищі Сорочинці, де стояла російська військова частина. Звідти він написав листа обраному гетьманом замість Мазепи І. Скоропадському, в якому просив захисту від гніву й кари російського царя. В листі він запевняв Скоропадського, що потрапив у халепу через незнання справи і мусив коритися Мазепі.

Така ж мотивація вчинку Д. Апостола викладена і в козацьких літописах. Так, у літописі Самовидця зазначалося: «Полковник миргородский Даниил Апостол, страхом и лестию от Мазепы уведеними, последовал ему дочасно, [а как] получил свободное и удобное себе время, тотчас от Мазепи тайно на пути отлучившись и отцуравшись его, в сторону государеву к великороссийскому войску прибегл…»

Проте існують документальні дані, які спростовують факт таємної втечі Д. Апостола із шведського табору. Відомий дореволюційний історик Д. Н. Бантиш–Каменський опублікував у збірнику документів до історії України два листи, написані гетьману І. Мазепі Д. Апостолом і канцлером Росії графом Г. Головкіним 22 грудня 1708 року із штабу царя у Лебедині. Із змісту листів випливає, що Мазепа знову вирішив змінити свою політичну орієнтацію і перейти від Карла XII на бік Петра І. Тому для переговорів з царем він направив Д. Апостола. Спочатку посланець гетьмана викликав недовіру царя, бо ніяких документів, що засвідчили б ці наміри Мазепи, миргородський полковник не мав. Однак через деякий час до царя прибули ще два посланці від гетьмана, і тоді між Петром І і Д. Апостолом почалися переговори.

Ці переговори Д. Апостола з царем сприяли погодженню умов переходу І. Мазепи до царя. Однак, не одержавши ніяких відомостей від своїх посланців і не знаючи, як до переговорів з ним поставиться царський уряд, Мазепа продовжував пошуки виходу із скрутного становища. 5 грудня 1708 року гетьман направив роменського жителя Ф. Хлюса до польського короля Станіслава Лещинського з листом, в якому просив його поспішити з військом для взаємної боротьби «проти Москви». Посланця Мазепи було затримано російськими солдатами, а лист обнародувано гетьманом І. Скоропадським. Звичайно, після цього про переговори Петра І та І. Мазепи не могло бути й мови.

Д. Апостол залишився у стані російських військ. Як і деяким іншим представникам козацької старшини, які покинули воєнний табір шведів під час оголошення Петром І амністії, Апостолу повернули посаду миргородського полковника, маєтки, що належали йому раніше, і ще три села.

Відхід сподвижника гетьмана у найкритичніший момент після спалення Батурина є наслідком його зневіри в подальшому успіху справи. Сам І. Мазепа, вражений розбоєм О. Меншикова, на руїнах гетьманської столиці казав: «Уже тепер в нынешнем нашем нещасливом состоянии всі діла иначе пойдут, и Украйна Батурином устраненная боятися будет едно с нами держать».

Пересвідчившись у слабкості шведської та української армій, їх нечисленності (більшість козацьких полків ще до визвольної акції за наказом Петра І були усунуті з теренів Гетьманщини), Апостол вирішив припинити боротьбу.

Перейшовши на бік російського царя, Д. Апостол хоробро воював проти шведських військ до переможного закінчення війни, яка завершилася підписанням у 1721 році Ніштадського мирного договору. Після закінчення війни відбулися зміни у політичному житті Лівобережної України, які внесли свої корективи і в долю Д. Апостола.