Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

В останні роки правління на популярності гетьмана негативно позначилися примусові канальні роботи, спорудження фортифікаційних будівель, «військові низові» походи тощо. Козаків і посполитих нерідко «ганяли» до Петербурга, Астрахані, на Кавказ. До них, як правило, залучались найбільш фізично здорові й економічно забезпечені рядові козаки, селяни та міщани. З них додому поверталось лише від 30 до 60 відсотків, а інші вмирали від нестерпних умов життя, епідемій та каліцтв… На думку деяких дослідників, така внутрішня політика прямо вела до поступового знищення українського генотипу (адже мова йшла про смерть десятків тисяч людей). Так, у 1721 році на Ладозькому каналі працювало десять тисяч козаків, з них за один лише рік померло три тисячі. В одному з документів того часу — описі полковника І. Черняка праці козаків на Ладозі в 1722 році — зазначалось, що там велике число козаків хворих і померлих, тяжкі хвороби весь час зростають, проте «приставні» офіцери, не зважаючи на це, за наказом «пана» бригадира Леонтева, б’ють людей при роботі пагтюгами. Праця козаків тривала не тільки у звичайні дні й ночі, а й у святкові дні.

Послаблення гетьманської влади надало можливість здійснити царському уряду деякі обмеження і в сфері економіки України Зокрема, все частіше місцевим купцям і торговим людям заборонялося займатися закордонною торгівлею. Вводилась державна монополія на багато товарів. Широко застосовувалася необхідність перекуповувати різноманітні товари лише в російських купців, з чого останні мали неабиякий зиск. Нерідко центральною владою наперед визначались торги, ярмарки, а особливо порти в Росії, де саме могли торгувати українці. У зв’язку з цим, особливої гостроти на той час набуло питання про торгівлю із Запорожжям. Спеціальні розпорядження царя взагалі забороняли її. Хто ж порушував такого роду укази, міг зазнати «жестокого наказания» і бути засланим до Сибіру. Так, 9 червня 1721 року царський уряд надіслав гетьману Івану Скоропадському «грамоту» про покарання «кнутом» і засланням до Сибіру «полтавців» С. Кириль- ченка та А. Пархоменка за недозволену торгівлю на Запорожжі. Крім того, не зважаючи на те, що імператор, як правило, позитивно ставився до будь–якої промислової діяльності, він значно обмежив українців, які їздили на південь країни по сіль, рибу та звіра. Отже, наведені факти незаперечно свідчать: Петро І фактично скасував вільну українську торгівлю.

Однією з негативних економічних санкцій можна вважати прагнення російського уряду збувати на території українських земель «лихі» мідні гроші, щоб срібні й золоті залишилися по змозі в обігу населення Росії, якомога більше зосереджувались у державній казні.

Дуже підривало місцеву економіку постійне перебування в Україні великої кількості російських військ (іноді понад 10 тисяч чоловік), які утримувалися головним чином за рахунок простого люду, а також швидке зростання податків. Так, у 1722 році тільки з Лівобережжя в царську скарбницю надійшло 45,5 тисячі крб. У тому ж році Скоропадський від імені «всіх малоросіян» з «плачем і слізьми» просив Петра І вивести свої полки з Лівобережжя, скаржився на зловживання Олександра Меншикова. Але Петро 1 удавав, ніби не чує старого гетьмана. Він проводив свою політику. Тоді помітно звузилося вживання національної мови (особливо в офіційних установах, великих містах і т. д.), скоротилося друкування українських книжок, здобуття освіти було взято під нагляд дуже підозрілої й неприязної державної цензури, Українська церква підпала під значний вплив Московської патріархії. В 1721 році навіть Святе Письмо заборонялось передруковувати з давніх книжок, виданих в Україні, а лише з «московських». Усі ці заходи, зрозуміло, викликали невдоволення серед місцевого населення, негативно впливали на суспільно- політичне та економічне життя українства.

В 1722 році, коли старий гетьман разом з дружиною перебував у Москві на святкуваннях у зв’язку з підписанням Ніштадського миру зі Швецією, сюзерен видав спеціальний указ про створення в Україні так званої Першої малоросійської колегії, її безпосередні функції (нагляд за всією діяльністю гетьмана, генеральних, полкових і сотенних старшин, дозвіл на видачу ними розпоряджень по управлінню краєм тощо), як вищої апеляційної інстанції на території регіону, ще більше зміцнили позиції російських сановників. Взагалі на гетьмана перестали зважати. Його становищу не позаздриш. Він весь час перебував під підозрою. І тому гетьман Іван Скоропадський не зміг пережити такого політичного удару, після виходу царського указу він від хвилювання почав слабнути н 3 липня 1722 року помер у Глухові. Через день його поховали у Гамаліївському монастирі. Це був перший гетьман після Б. Хмельницького, який помер у гетьманському чині при посаді й на рідній землі.