Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Ще 27–28 жовтня 1708 року у Стародуб були направлені один за одним три царські укази, які, безперечно, привели у готовність Московський гарнізон. Стародубська старшина, не маючи звісток від гетьмана, почала слухняно виконувати царські розпорядження. І. Скоропадський за наказом царя прибув у Субочево. Отже, чимало козацьких офіцерів не встигли зорієнтуватися в ситуації. Саме в такому становищі, мабуть, перебував і сам полковник 1. Скоропадський.

До речі, ще раніше йому був підпорядкований надісланий І. Мазепою на підмогу Чернігівський полк. Під його зверхність гетьман також відправив козаків Ніжинського та Переяславського полків. Зрозуміло, царські урядовці оперативно нейтралізували командування Стародубського, Чернігівського, Ніжинського та Переяславського полків, і воно, не посвячене в плани старшини, що пішла з І. Мазепою, не було мобілізоване на повстання.

Опинившись з великою частиною козацького контингенту у розташуванні переважаючих сил російської армії, стародубський полковник змушений був підкоритися силі, царській режисурі виборів. Падіння Батурина, поразки Карла XII не додали йому й тим, хто волею долі опинився у ставці Петра І, натхнення та хисту шукати зв’язку з мазепинцями. Вони мимоволі стали маріонетками у царській політичній грі.

Отже, через два дні після отримання гетьманського листа І. Скоропадський прибув до Глухова, де цар наказав зібрати раду з вірної йому старшини і обрати нового гетьмана.

«Государь не замедлил также своим приездом и на другой день, ноября 6, велел приступить к гетманскому избранию. По совершении литургии в соборной церкви Живоначальныя Троицы, отпел молебен в присутствии полковников, старшин и многих казаков. Князь Долгорукий вышел из собора, произнес войску и народу малороссийскому речь, в коей разительными красками описал, сколь необходимо скорейшее избрание нового предводителя для отражения врагов отчизны и веры их. Потом посольского приказа дьяк Михаила Родостанов, став на стол, прочел вслух государеву грамоту, подтверждавшую сохранение вольностей и преимуществ малороссийских. Началось избрание. После кратковременнаго совещания, полковники и старшини обратились к Скоропадскому с просьбою: чтоб он принял на себя гетманство, как человек царскому величеству верный и в войске малороссийском заслуженый. Скоропадский отказывался от тягостнаго, по преклонности лет его, уряда, советовал лучше предоставить оный молодому и заслуженному черниговскому полковнику Полуботку. Старшини и войско снова возгласили его своим предводителем; несколько казаков желали иметь Полуботка, но принуждены были уступить большинству голосов. Тогда старшини, взяв под руки Скоропадского, поставили на стол. Новоизбранный гетман кланялся народу и говорил: я недостоин гетманского уряда. «Достоин, — ответствовал народ, — ты старый и верный слуга царского величества в войске Запорожском». Князь Долгорукий вручил Скоропадскому войсковие клейноды: бунчук, знамя, булаву и печать, привел к присяге и отправился с ним в дом князя Меншикова, где Скоропадский представлен был государю вместе с находившимися тогда в Глухове полковниками и старшинами. В сей день гетман угощал подчиненных своих обеденным столом, и пальба из пушек не умолкала близ его дома».

Розпочавши правління під могутній гуркіт святкової канонади, новообраний гетьман досить швидко став утрачати і свою політичну владу, і свій, без того не дуже високий, авторитет серед українського населення. Особливо гнітили та обмежували його волю й дії вимушена «дружба» з царськими сановниками, вищим російським офіцерством, а також задушливі «обійми» самого Петра І.

Проте відразу по обранню Івана Скоропадського цар, не довіряючи більше нікому з старшин після мазепинської зради, наказав боярину Андрію Ізмайлову (липень 1709 року) постійно «бути при гетьмані» й спільно з ним вирішувати всі соціально–економічні та політичні питання. А таємно ще доручив наглядати за гетьманом і всією місцевою адміністрацією, не дозволяти їм пряме спілкування з урядами Туреччини, Кримського ханства, Швеції, Польщі, а також із Запорозькою Січчю. В разі виникнення нового «заколоту» чи спалаху народного повстання царському резидентові дозволялося застосовувати війська. Гетьманську резиденцію, згідно з волею Петра І, було перенесено з Батурина до Глухова: поближче до кордонів з Росією. Через рік при гетьмані «сиділо» вже два резиденти, а в їхньому розпорядженні, окрім двохсот дворів селян на утримання, були, «про всяк випадок», два «московські» полки. З часом позиції резидентів так зміцнилися, що вже мало хто не розумів: головним чином саме вони, а не гетьман, вирішують долю українців (і не лише лівобережного регіону).