Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

«Ті, що живуть на вершинах, завжди побиваються вітрами, й коли падають, розбиваються в шматки.

Я згубив назавжди своє королівство.

0 ось він бідна людина, слаба й у погорді у всіх».

У бібліотеці Орлика був представлений також Данте, якого гетьман дуже любив, і навіть Мольєр. Голландське видання «Телемака» Фенслона (1719) Орлик купив у Швеції і читав на шляху до Салонік. Він так цінив цю книгу, що, забувши її під подушкою в готелі, посилав по «Телемака» слугу. Можливо, саме ця книга навіяла думку, висловлену в листі до митрополита в Єрусалим (21 червня 1729): «Ніколи в житті сила не може переконати людей, вона робить лицемір’я… Ніколи не треба примушувати людей міняти свою віру».

Не можна не згадати також про стосунки Орлика з Вольтером. 29 грудня 1729 року Григір писав батькові: «Я довідався, що якийсь французький шляхтич складає докладну історію життя Карла ХІІ». Це був Вольтер. Григір зав’язав з ним стосунки і розповів про гетьмана та його взаємини зі шведським королем. Вольтер загорівся і просив бодай якісь матеріали для своєї історії. Пилип Орлик відразу ж надав автору «Історії Карла XII» цілу низку матеріалів і спогадів. 6 березня 1730 року Григір повідомляв гетьмана: «Всі матеріали для життєпису короля Карла XII я передав у належні руки… Тут дуже задоволені ними… Що особливо цікаве, це відомості про гетьмана Мазепу, й те, що Ви розповідаєте про його проекти. Тільки Ваша Екселенція, що знає досконало цей проект, могла так його викласти… Як життєпис Карла XII побачить світ…, всі дізнаються про справжній проект блаженної пам’яті гетьмана Мазепи й старшин Козацької Нації, які досі так жорстоко страждають».

Отже, сторінки Вольтерової «Історії Карла XII» про Івана Мазепу написані за допомогою матеріалів, що надав Пилип Орлик. Сам автор високо цінував дружбу з гетьманом та його допомогу. Він подарував Орлику примірник книги у червоній шкірі з гербом Орликів. На жаль, під час Великої французької революції книга зникла.

В історії України діяльність Пилипа Орлика оцінюється по–різному навіть найкращими представниками української історіографії та біографами гетьмана, хоч усі вони виявляють до нього шану. Його вважали романтичним героєм типу Дона Кіхота, який протягом усього життя був вірним своїм ідеалам, перенісши усі випробування долі, боровся за Ідею і мав фантастичний оптимізм та високі моральні якості. Це був «останній і найліпший із справжніх мазепинців».

Кожна епоха оцінює політичних діячів з точки зору сучасної потреби в тій чи іншій діяльності, шукає в них початки чи розвиток наболілих проблем. З цього погляду, постать Орлика для нашого часу є найбільш виразною і необхідною. Україна зараз іде тим же шляхом, живе тими ж ідеями, якими жив і за які боровся гетьман Пилип Орлик. Це ідеї суверенної, вільної, єдиної соборної України. Гетьман Пилип Орлик не був українцем за народженням, але став ним по духу та діяльності.

Гетьман Лівобережної України (1709—1722). Розпочав свою кар'єру за гетьмана І. Самойловича. Будучи прихильником антиколоніального повстання І. Мазепи, до шведів з ним не перейшов. Підготував новий українсько–російський договір, що передбачав зміцнення державно–правового становища Гетьманщини. Однак договір не був затверджений царем Петром І.

Протягом свого гетьманування намагався протестувати про ти колоніальної політики царського уряду та обстоювати залишки автономії Гетьманщини, однак, позбавлений реальної влади, він не міг впливати на становище в Україні.

Взяти булаву гетьмана України полковнику Івану Скоропадському, людині добре освіченій, з великим життєвим досвідом, судилося у найтрагічніші для України дні — коли вирішувалася доля повстання Івана Мазепи. Це сталося, коли І. Скоропадському було вже 62 роки і, отже, цілком несподівано для полковника.

Відомості про рід Скоропадських збереглися в документальних матеріалах, починаючи від діда майбутнього гетьмана — Федора, життя якого проминуло головним чином у першій половині XVII століття. За сімейними переказами, він загинув у Жовтоводській битві 1648 року, коли селянсько–козацькі війська під проводом Богдана Хмельницького здобули свою першу визначну перемогу.

Про батька гетьмана — Іллю — також залишилося небагато певних даних. Відомо тільки, що в середині XVII століття він мешкав в Умані з трьома синами: Іваном, Василем і Павлом. Ілля Скоропадський також брав участь у Хмельниччині. Вже після смерті батька брати «по причине сильнейшаго нападения от турок и татар на Польщу и тогобочну (Правобережну) Украйну, принуждены были, спасая жизнь свою, лишиться не только движимаго и недвижимаго своего именія, с граматами и дипломами, им жалованными от королей польских, но к усугубленію всего того, лишились и брата своего меньшаго Павла, взятаго тогда татарами в плен» (1674). Пограбовані, з незначними залишками майна, Іван та Василь змушені були переселитися на лівий берег Дніпра.