Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Розіславши «Маніфест», Орлик знову послав делегацію до Туреччини з проханням захистити Україну. Прибувши у Константинополь, делегація знову звернулась по допомогу до французького посла. У своєму донесенні у Париж Дезайєр повідомив, що козаки були надзвичайно витримані, але жодною мірою не хотіли відступати від інструкції Орлика «наполягати, щоб Порта вимагала від Москви відмови від всяких претензій на Україну». Далі він пише, що «козацькі посли особливо наполягають на амністії й визволенні українців, засланих у Московщину, й щоб москалі, залишаючи козацьку країну, за своїм звичаєм не руйнували України». Тоді ж таки делегація зустрілась з патріархом, і той обіцяв їй допомогу.

Розсудливість козацьких послів, наполегливість французького дипломата принесли успіх. Султан дав грамоту Орлику, в якій визнав його гетьманом українців, що «живуть на обох берегах Дніпра, також і запорозьких козаків…».

Між тим дипломатія працювала на російсько–турецьку війну. І 4 листопада 1712 року султан прийняв рішення її розпочати. 19 листопада війну було оголошено. Знову зажевріла надія українських емігрантів. Орлик поспішив убезпечити себе від небажаного турецько–кримського протекторату, подавши меморіал Карлу XII, де заявляв, що справу про це може вирішити лише весь український народ, бо давно вже шириться агітація в Україні, ніби Орлик з турками хочуть принести рабство, мечеті й знищити християн. Порта може лише допомогти визволити Україну від царя. Затим гетьман має прибути в Україну і разом з людністю виробити програму її подальшого існування. При цьому гетьман просив погамувати претензії Польщі щодо Правобережжя.

Порта вимагала вислати Орлика на Правобережжя, але він, не маючи вказаних гарантій, намагався уникнути цієї подорожі. Проте частина його козацького війська на чолі з прилуцьким полковником Горленком взяла участь у військових операціях і 29 грудня 1712 року була розбита військами князя Любомирського. Звертаючись до останнього,

Орлик запевняв його у відданості Польщі і отримав у відповідь (уже після розгрому козаків) схвального листа за любов до спільної польської вітчизни та обіцянку прихилити до гетьмана короля Августа II.

Порта чекала початку наступу шведської армії Штенбока. Однак той військових дій не почав. Це розгнівило султана, і він наказав арештувати шведських резидентів (Фунта та Понятовського) і вислати з Туреччини або перевести в Салоніки самого Карла XII.

Тим часом українські емігранти переконали французьку дипломатію у необхідності вичленити Польщу й Україну зі складу Російської держави, що мало роз’єднати царя з союзницею Австрії. Емігранти готувалися до походу на Батьківщину, але вітер дипломатії був нещасливим для них і цього разу. В дивані відбувся переворот: Алі–пашу, який був проти війни, призначили новим великим візиром. І 17 липня відбулося підписання чергового мирного договору з Росією. Згідно з договором, Туреччина зобов’язувалася позбавити притулку як Карла XII, так і українських емігрантів. Порта відразу поставила вимогу перед шведським королем покинути Бендери. 11–12 лютого 1713 року в обозі під Варницею стався «калабалик» 1. Турецькі війська прийшли видворяти Карла XII, а він з трьомастами вояками почав битву проти 20–тисячної орди татар і шеститисячного загону турків. У цьому бою короля було поранено. У лавах його захисників бився й Орлик. Це ледве не коштувало йому власного життя та життя старшого сина. Татари прив’язали Григора до коня, і мало статися непоправне, та заступився син хана султан–калги і польський сенатор Сапега. «Калабалик» завершився переміщенням короля–вигнанця та його свити, а заразом і українських емігрантів з Орликом до Дематики під Адріанополем.

__________

1Калабалик — сварка, колотнеча (тур.) .

Усі ці негаразди значно погіршили матеріальний стан українців у вигнанні. Душили кредитори, Орлика протягли до суду. З великими зусиллями він добився лише двох- місячної відстрочки сплати боргів. Свій виїзд з Бендер гетьман порівнював з виходом євреїв з Єгипту «від варварського народу», зітхаючи «на ріках Вавилонських», чекаючи «обіцяної потіхи» від короля.

Відчай Орлика був такий, що він ладен був уже зголоситися на мир з царем, аби лиш відомстити туркам за невірність.

Однак турецька опінія щодо Карла XII знову перемінилася. Бендерського серасира і хана Давлет–Гірея усунули. Новий хан Каплан–Гірей готувався до війни. Союз із шведами було знову відновлено. Орлику також дозволили переїхати до Адріанополя, де зібралася вся європейська дипломатія. Користуючись цим, гетьман спробував знову підняти питання про передачу йому всієї України.