Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Найкращу епітафію гетьману України на вигнанні Пилипу Орлику склав його син, соратник і продовжувач справи боротьби за українську ідею в Європі Григір–Петро Орлик. У листі до міністра закордонних справ Франції Амельо він писав: «Ви не можете уявити собі мого горя; батько був для мене всім: другом, дорадником і вождем. Він був живим доказом, що людина в принципах може донести раз з’ясовані ідеали до кінця свого життя». Ще більш вдало і емко схарактеризував Григор діяльність батька в листі до Людовіка XV: «Завзяття, з яким мій батько до кінця своїх днів переносив найбільш жорстокі нещастя, найбільші розчарування і примхи долі, попадаючи в них внаслідок своєї вірності спільним інтересам, — здобуло йому пошану не лише в державах, зацікавлених його планами й законними заходами, але навіть і в тих державах, проти яких він працював для підтримки інтересів своєї батьківщини й нації». Після смерті батька Григір заходився шукати його архів. З Ясс надійшла звістка, що папери зникли. Тільки через дванадцять років Григір дізнався, що один купець з Царгороду, який був зв’язаний з Маврокардато, має папери батька. 4 липня 1756 року Григір надіслав настійливого листа французькому послові Вержену з проханням за будь–яку ціну дістати документи гетьмана. Після смерті в 1759 році Григора Орлика справа гетьмана–батька віддалась забуттю, його паперами ніхто не цікавився. Французький уряд спочатку взяв архів генерала–поручика Григора Орлика на перегляд, деякі документи залишилися в таємному кабінеті Людовіка XV та адміністративному відділі державного архіву, інші — повернуті вдові Олені Орлик з роду Дентевіль. Саме в замку Дентевіль і зберігався архів Орликів.

Знайдення архіву Орлика дозволило висвітлити ще один бік його діяльності, без якого образ гетьмана як людини був би неповним, — його інтелектуальний розвиток та любов до книг.

Пилип Орлик знав чимало мов. Окрім української, російської та польської, він вивчав в академії класичну латину, а ще французьку, італійську, новогрецьку, шведську, німецьку, болгарську, сербську, «геленську». На більшості з них писав. Книга була для нього не лише джерелом інформації та резервом мудрості, а й величним пам’ятником людського духу. В його щоденнику за 1722 рік є знаменна фраза: «Книжки подібні до живих істот. Оправлені в шкіру, вони тремтять в руках неуків». 22 березня того ж року грецький архімандрит показував Орлику рукописне Євангеліє від Іоанна на пурпуровому пергаменті, яке було написано у II столітті. Гетьман був вражений і зазначив: «Оцей блідий пергамент викликає чари минулого, думу та мрії тих людей».

Орлик читав багато і в основному з теології, історії та політики, любив також художні твори й особливо старався здобути газети. В його паперах було знайдено нотатки з французьких, італійських, німецьких та найбільш поінформованих на той час голландських часописів. Орлик майже не розлучався з Псалтирем (мав французькою та латинською мовами), Еклезіастом, творами святого Августина. Він повідомляв, наприклад, що з захопленням перечитав вісім томів Златоуста. Святе Письмо й отців церкви гетьман читав вдумливо і часто робив нотатки чи виписки, завважуючи думки, близькі йому та його долі. Дуже показові цитати з Псалтиря:

«Краща частина мого життя протекла в бідах, мої найкращі роки — в сльозах, мої сили надломлені.

Вороги кинули мене в безодню бід, де я завжди оточений тьмою й видом смерті.

Мої вороги — в своїй ненависті дійшли до краю.

Нехай мої вороги не матимуть більше задоволення бачити, як я страждаю.

Його землі були пограбовані, а він зробився забавою своїх сусідів.

Про мене навіть перестали думати, вважаючи, що я вже помер.

Я був молодий, тепер я старий, і я ніколи не бачив, щоб праведного чоловіка покинув Господь Бог.

О Боже, мій добрий, ніжний та ласкавий, зглянься наді мною й пожалій мене в моїм становищі!»

Однак теологія була не єдиною галуззю пізнань та інтересів Пилипа Орлика. Про це свідчить вміст його бібліотеки. Перше книжкове зібрання Орлика загинуло після Полтавської битви, про що він писав в одному з своїх листів 1730 року: «І тоді я втратив усе своє… майно,… старі гарні книги». Нову бібліотеку гетьман почав збирати вже перебуваючи в еміграції, і тому вона складалася цілком з іноземних видань.

Відзначимо, що гетьман мав твори Шекспіра, хоч на той час великий англієць ще зовсім не був оцінений читачами та критикою. Залишилися нотатки Орлика французькою мовою з «Річарда III» та «Короля Ліра» 1728 року: