Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Після цього нападу хана на Слобожанщину та татарських спустошень авторитет П. Орлика на Лівобережжі та Слобідській Україні захитався, наростало невдоволення ним козацтва.

А тим часом розпочалася головна акція — 11 лютого 1711 року гетьман П. Орлик очолив похід на Правобережну Україну. З ним пішли запорожці під проводом К. Гордієнка (понад шість тисяч), польський загін під командуванням київського воєводи К. Потоцького та 20–30 тисяч буджацьких і білгородських татар під проводом султан–калги. У війську було до 30 шведських офіцерів–інструкторів та невеликий шведський загін. Король Карл XII, перебуваючи в Бендерах, участі у поході не брав.

Переправившись через Дністер поблизу Рашкова, військо П. Орлика та його союзників почало швидко просуватися вперед. Упродовж першої половини лютого П. Орлик з козаками зайняв територію між Немировом, Брацлавом і Вінницею. В ці дні майже всі правобережні козацькі полки (за винятком кількох сотень Білоцерківського) перейшли на бік гетьмана Орлика, і його військо зросло до 16 тисяч. Стурбований цим, київський губернатор Д. Голіцин доповідав, що «сей бок (правий бік Дніпра), кроме Белоцерковского полку, весь был в измене».

Однак в цей же час почалися чвари між П. Орликом і султан–калгою, який зосередив орду у Вінниці. Останній, посилаючись на перевтому коней, наполягав на тимчасовому припиненні наступу. В козацькому війську відчувалася нестача зброї і спорядження. Але Орлик наказав рухатись уперед. Під Лисянкою висланий проти П. Орлика і татар загін лівобережних козаків під командою генерального осавула Бутовича був розбитий, а сам Бутович потрапив у полон. На початку березня союзне військо перейшло Рось і рушило на Білу Церкву. Та глибокий сніг і відсутність фуражу уповільнювали рух козацького й татарського військ. Зрештою, 25 березня союзне військо взяло в облогу Білу Церкву. Але цар Петро І заздалегідь укріпив фортецю, вона була добре забезпечена артилерією, боєприпасами і провіантом. Оборону міста тримала російська залога та частина вірних цареві козаків під командою полковника Танського.

Козаки Орлика оволоділи передмістям, поробили шанці й два дні штурмували фортецю, але через брак артилерії Біла Церква не була взята. В цей час, дізнавшись про підхід свіжих російських військ, татари султан–калги покинули Орлика й, розділившись на загони, почали грабувати населення та брати ясир. Правобережні козаки кинулися рятувати свої домівки. Зрештою, орда повернула до Бугу. Військо Орлика змушене було відійти до Фастова. Тут польський загін теж покинув гетьмана й відійшов у Полісся. З рештками війська Орлик поспіхом відступив до Дністра, а тим часом російські дивізії під командуванням генерала М. Голіцина вступили на Правобережжя.

Так невдало скінчився похід П. Орлика на Правобережну Україну. До того ж внаслідок грабіжницьких дій татар Орлик і на Правобережній Україні втратив підтримку населення.

А влітку розпочався наступ царської армії. Вирішальний бій відбувся на Пруті. Турецькі війська оточили росіян, Петро перед загрозою неминучого полону запросив переговорів. Це було вигідно для Туреччини, і візир дав свою згоду. Впродовж переговорів Орлик постійно відвідував великого візира і наполягав на тому, щоб російська армія негайно покинула Україну, повернула награбоване майно і щоб пункт про це був записаний до майбутнього договору. Але з цього мало що вийшло. Договір, який увійшов в історію як Прутський, було укладено 13 липня 1711 року. Росія зобов’язувалася віддати Туреччині Азов, зрити фортеці Таганрог, Богородицьк і Кам’яний Брід. На Україні все залишалося, як і раніше.

У цій сит уації Орлик повернутися в Україну вже не міг. Тим більше, що цар після своєї невдачі просто лютував, знищуючи все і всіх, хто хоч якимось чином був зв’язаний з Орликом чи виявляв якесь невдоволення. Плач і стогін розлягався по Україні ще страшніший, ніж після татарської навали. 1 зарадити цьому горю було нікому.

Тим часом активізували антиукраїнську політику уряди Англії, Голландії та інших країн — особливо у зв’язку з перебуванням козацького війська в межах Туреччини. Щоб ознайомити держави Європи зі своєю позицією, Орлик складає «Маніфест до європейських королів». «Вважали ми потрібним проінформувати королів, — зазначається у цьому документі, — володарів республіки й інші християнські держави про мотиви, котрі привели нас в Турецьку державу й змусили підняти сьогодні зброю проти московського царя». У «Маніфесті» викладається історія українсько–російських взаємин, починаючи з часів Богдана Хмельницького і аж до умови з Карлом XII.