Іван Огієнко - Дохристиянські вірування українського народу

Не вільно плювати на вогонь, бо він Святий, а то на язиці висипле «вогник». У гуцулів іще й тепер говориться: «Огонь Святий мститься, як го не шінуїм». Вогонь Святий, Божий, праведний, тому вдавнину ним робився різний Суд Божий, що перейшло й до християнських часів, і було поширене за середніх віків, бо вірили, що невинний не згорить на вогні. Звичайно підозрілу людину кидали в вогонь, вірячи, що вогонь невинного не спалить. Це був «Суд Божий». Таке уживання вогню відоме й тепер у весільному ритуалі: на Волині, коли молода йде до Церкви на Вінчання, вона переходить через вогонь; і вогонь спалить Дівчину, якщо вона вже втратила дівоцтво й обманює молодого (Вовк: Студії, ст. 283). Звідси й наша приповідка: На злодію шапка горить.

При вогні не прийнято говорити непристойного, бо вогонь Святий. Не прийнято вимітати піч нечистим віником. Запалюючи вогонь у печі, господиня хрестить його й ставить горщик води, — жертва вогню. Як засвітять лямпу — хрестяться всі.

Блискавка — це небесний вогонь, що його посилає бог чи то на кару людям, чи на відігнання злих сил, тому не можна гасити пожару від неї, хіба тільки… молоком. Вогонь своєю силою рівняється з блискавкою: як ця проганяє злих духів, так проганяє їх і домашнє вогнище, очаг. Взагалі, вогонь Святий, — зужиті освячені речі тепер кидаються або в воду, або в вогонь; напр. шкаралущу від великодніх крашанок можна палити в вогні, або кидати в річку. Так робили вдавнину й зо старими церковними книгами й речами, Церковним Посудом.

Грім, посланець Неба й вогню, має цілющу силу, тому як весною вперше гримить, треба спиною обпертися об дерево чи об що інше, і спина не болітиме до нового грому в наступному році. Ібн-Фад-лам свідчить, що слов'яни удар грому вважали за Суд Божий.

Коли Християнство заступило поганство, почитання вогню проте позосталося аж до нашого часу. Ще й сьогодні простолюддя хреститься при запалюванні ввечері лямпи чи взагалі світла, а грамотні ще й проказують: «Слава Тобі, показавшому нам Світ!» Вогонь має й благодійну силу, — Йорданською свічкою підсмалюють волосся дітям, щоб були розумні, щасливі й не страхітливі. Взагалі, первісне пошанування вогню перейшло й на церковні свічки, напр. страсна або громнична (Стрітенська) свічка боронить від грому й подає здоров'я.

Вогонь частий ще й тепер у ритуальних наших обрядах, і має в них велику очищальну силу, чому через нього скакали в Купайлову ніч. Вогні Великого Четверга та Великодньої ночі — це очищення землі від нечисти. В Святу ніч під Великдень у нас часто кладуть великі вогні кругом Церкви, чим займаються головно парубки й нестарі чоловіки, — це очищення Громади від злого.

В весільному ритуалі вогонь і тепер частий, як очищальна сила. Коли молоду привозять до молодого, то її й увесь її поїзд переводять через вогонь, щоб очистити всіх, що приходять до іншого роду.

Обох молодих на дорозі переводять через вогонь, а без цього молода ще не жінка, бо «не обсмалена». По першій шлюбній ночі відбувається обряд «смалити молоду»: жінки за селом кладуть вогонь і скачуть через нього з молодою.

Особливо велику силу має живий вогонь, цебто добутий через тертя дерева об дерево.

Вогонь був і символом плодючости, чому на весіллі вживаються свічки.

Відомі в нас і Прометеївські легенди, цебто оповідання, як уперше постав вогонь на землі. В одному стародавньому апокрифі читаємо: «Како огнь зачася? — Архангел Михаїл зазже огнь от зіница Господня, і снесе на землю». [11] [11] Памятники отреченной литературы, т. II, ст. 145. Так Прометея народня фантазія переробила в Архагола Михаїла.

А народня легенда розповідає таке. Одного разу «розклав чорт велике багаття. Побачивши це, Бог послав до нього Архангела Гавриїла, щоб він добув вогню. Заговорюючи чорта, Гавриїл всадив у вогонь кінця своєї залізної палиці. Коли палиця розжеврілась, Архангел відійшов, але чорт зрозумів, у чому річ, і кинувся його здоганяти, і вже був мало не здогнав. Тоді Бог сказав Гавриїлові: «Кинь палицю». Архангел кинув, палиця вдарилася об камінь, і з нього посипалися іскри. Так перейшов вогонь до каменю, і люди навчилися здобувати його звідти, вдаряючи об камінь залізом».

Протилежно вогню в народньому віруванні є й Мороз, — це старезний дід, що все морозить своїм подихом. Він дуже лютий на тих, хто не кличе його на кутю в Святий Вечір, у вечір під Різдво, і виморожує їм збіжжя на полі. Щоб того не сталося, на кутю (різдвяний вечір) завжди кличуть: «Діду Морозе, діду Морозе, — йди до нас куті їсти!»