Ю. Бєлочкіна - Коліївщина. 1768

Швачка поділив своє військо на сотні і дуже швидко звільнив від поляків район між Богуславом, Білою Церквою та Васильковом, доходячи на заході до Бердичева і Житомира. Першій збройний конфлікт з російським військом у нього стався, коли він переслідував поляків на Трипіллі. Тоді російська частина стала в обороні поляків, але колії прийняли бій та навіть змусили росіян відступити за кордон. Після цього Швачка якийсь час базувався у Фастові. Певно він дуже непокоївся тим фактом, що російські вояки виступили проти українських повстанців. Тож він намагався зрозуміти, чи то був просто прикрий інцидент, які трапляються під час війни, чи перша звістка про щось набагато страшніше. Швачка певно був письменним козаком, бо листувався не тільки з російським, а і з польським урядом. У листах Швачки до російського генерал-губернатора у Києві неприкритий подив, що останній «тримає руку за ляхів», бо колії ж діють по дорученню «нашого полковника Залізняка» та самої цариці Катерини. Ось тут знову з'являється пресловута «Золота грамота», судячи з тону листа, повстанці впевнені, що вони діють на доручення або, щонайменше, згідно з волею російської цариці Катерини II. Саме тому Швачка не зміг зробити правильних висновків щодо намірів російського уряду відразу після збройної сутички на Трипіллі. Але він вже підозрює, що православні брати замислили щось лихе. І саме тому на переговори з Воєйковим Швачка й Журба з'явилися не особисто, а вислали посольство у складі трьох козаків. Воєйков заарештував усіх трьох, та після допиту відіслав одного з них до Фастова з пропозицією до Швачки і Журби здатися разом з усіма вояками російському командуванню на Лівобережжі. Таким чином він показав повстанцям, як насправді ставиться до них російський уряд. Швачка і Журба відкинули цю вимогу та продовжили боротьбу, але тепер не тільки з поляками, а й з російськими частинами. На початку липня Швачка розділив свій загін: Журба з трьома сотнями вояків пішов далі на захід, а сам він подався до Богуслава. На доручення генерал-губернатора Воейкова проти Швачки й Журби був висланий Московський карабінерний полк під командою полковника Протасьєва, який оточив загін Швачки в районі Богуслава. Швачка зневажливо відкинув пропозицію здатися. Ось як про це розповідає народна пісня:

Повстанці з боєм вийшли з оточення, хоча багатьох було вбито, а сам Швачка разом з 68 вояками попав у полон, бо був важко поранений. Подальша його доля така ж, як у Неживого та Залізняка, ті ж допити, суд, навіть вирок той самий: смертна кара з заміною на тілесне покарання та довічне ув'язнення у Сибіру.

Іван Бондаренко належав до первинної ланки повстання коліїв. Він разом з Максимом Залізняком прийшов із Січі до Мотронинського монастиря та став одним з чотирьох головних командирів повстання. Згідно з планами, він повинен був звільнити від поляків північну частину Київщини, Волині та Полісся. Ця постать овіяна легендами, польські джерела звинувачують цього полковника у варварській жорстокості, а в українському фольклорі він герой, в якого навіть закохалася красуня-полячка. Але він не став зрадником, як персонаж Гоголя Андрій Бульбенко, навпаки, красуня перейшла у православну віру. Відомостей про цю людину теж дуже мало, історик Я. Шульгін стверджує, що Іван Бондаренко був родом з села Грузьке (нині Макарівський район на Київщині). Як саме складалась його кар'єра на Запорожжі, невідомо, але це був хоробрий та кмітливий воїн. Дещо про нього можна дізнатися з Коденської книги. У травні 1770 року у Кодні заарештований повстанець Корній Москаленко розповів, що по здобутті Бихова полковник Бондаренко наказав повісити на воротах цвинтаря польського ксьондза, єврея й собаку та підписати так: «Лях, жид і собака – все віра однака». Правда це чи брехня? Можливо й те, й інше, певно, такі вчинки неприйнятні у наш час, але тоді, коли «цивілізовані» поляки саджали людей на палі та різали ремені з їхньої шкіри, це виглядає не особливо жорстоким вчинком. А от те, що у тій же Коденській книзі поляки стверджують, що таке Бондаренко вчиняв у кожному місті, яке завойовував, викликає недовіру.

Відвоювавши північну частину Київщини, Бондаренко подався на Волинь і Полісся, але прибуття російських військ змусило його повернутися на Київщину. Він завзято бився з російськими вояками, але був важко поранений та захоплений у полон московським загоном капітана Щербини. Подальша його доля невідома, бо з якоїсь причини він не постав перед судом. Згідно з однією версією, сам капітан Щербина без суду наказав стяти раненому Бондаренкові голову. Можливо, уїдливий гайдамака чимось його розлютив настільки, що він не зміг стриматися.