Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

При цьому в Середньовіччі збереглися не лише досягнення давньогрецької науки. У середньовічному ісламському та християнському світах ми побачимо продовження давніх суперечок щодо ролі в науці філософії, математики та релігії.

9. Араби

Після падіння у V столітті Західної Римської імперії її грекомовна східна частина продовжила існувати як Візантійська імперія й навіть розширила свої кордони. Найвищого військового успіху Візантійська імперія досягла за часів імператора Іраклія, армія якого в 627 році н. е. у битві при Ніневії розгромила армію Перської імперії – давнього ворога Риму. Але не минуло й десяти років, як візантійцям довелось зійтися з більш грізним супротивником.

За часів античності араби були відомі як варварський народ на кордоні Римської та Перської імперій, «що просто відділяє посіви від пустелі». Вони були язичники, з релігійним центром у місті Мекка, у заселеній західній частині Аравії, відомій як Гіджаз. Починаючи з кінця V століття, один мешканець Мекки на ім’я Могамед поставив собі за мету навернути своїх співгромадян до монотеїзму. Зустрівшись з опором, він та його помічники втекли у 622 році до Медіни, яку вони потім використовували як військову базу, щоб завоювати Мекку та більшу частину Аравійського півострова.

Після смерті Могамеда в 632 році більшість мусульман підкорялася владі чотирьох правителів, що зміняли один одного й мали резиденції спочатку в Медіні: його товаришів та родичів Абу Бакра, Омара, Османа та Алі. Сьогодні мусульмани-суніти називають їх «чотирма праведними халіфами». У 636 році, лише через дев’ять років після битви при Ніневії, мусульмани завоювали візантійську провінцію Сирію, після чого захопили Персію, Месопотамію та Єгипет.

Їхні завоювання познайомили арабів із більш космополітичним світом. Наприклад, арабський генерал Амру, який захопив Александрію, рапортував халіфу Омару: «Я взяв місто, про яке можу сказати лише, що воно налічує 6 000 палаців, 4 000 лазень, 400 театрів, 12 000 торговців овочами та фруктами і 40 000 євреїв»1.

Одна меншина, попередники сучасних шиїтів, визнала владу лише Алі – четвертого халіфа й чоловіка доньки Могамеда Фатіми. Постійним розкол в ісламському світі став після повстання проти Алі, під час якого його та його сина Гуссейна було вбито. У 661 році в Дамаску встановилася нова династія – сунітський Омейядський халіфат.

За часів правління Омейядів арабські завоювання поширилися на території сучасного Афганістану, Пакистану, Лівії, Тунісу, Алжиру та Марокко, більшу частину Іспанії, а також значну частину Середньої Азії аж до Амудар’ї. З колишніх візантійських земель, якими вони тепер правили, вони почали всотувати давньогрецьку науку. Деякі давньогрецькі знання надходили також із Персії, правителі якої завжди радо вітали давньогрецьких вчених (зокрема Сімплікія) іще до розквіту ісламу, коли неоплатонівську Академію закрив імператор Юстініан. Втрата християнського світу стала здобутком ісламського.

Золота доба арабської науки настала за часів наступної сунітської династії – Аббасидського халіфату. Багдад – столицю Аббасидів – збудував на обох берегах річки Тигр у Месопотамії халіф аль-Мансур, що правив між 754 і 775 роком. Це місто стало найбільшим у світі або хоча б найбільшим за межами Китаю. Найвідомішим його правителем був Гарун аль-Рашид, халіф від 786 до 809 року, прославлений книжкою «Тисяча й одна ніч». Саме за правління аль-Рашида та його сина аль-Мамуна, халіфа від 813 до 833 року, свого найбільшого розмаху досягнула справа перекладання наукових творів із Греції, Персії та Індії. Аль-Мамун навіть відправив до Константинополя спеціальну місію, що привезла звідти давньогрецькі рукописи. До складу делегації, імовірно, входив лікар Гунайн ібн Ісхак – найвидатніший із перекладачів IX століття, який заснував цілу перекладацьку династію, підготувавши свого сина та небожа продовжити цю справу. Гунайн перекладав твори Платона та Арістотеля, а також медичні тексти Діоскорида, Ґалена та Гіппократа. Крім того, арабською мовою в Багдаді були перекладені математичні твори Евкліда, Птолемея та інших, деякі через сирійський проміжний варіант. Історик Філіп Гітті чудово зіставив стан тогочасної освіти в Багдаді з неписьменністю Європи на початку Середньовіччя: «Адже поки на Сході аль-Рашид та аль-Мамун заглиблювалися в давньогрецьку та перську філософію, їхні сучасники на Заході, Карл Великий та його лорди, ледь поралися з мистецтвом написання власних імен»2.