Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

Суперечки між захисниками Арістотеля (яких часто називають фізиками або філософами) та прихильниками Птолемея (загалом відомими як астрономи або математики) тривали впродовж півтори тисячі років. Арістотелівці часто визнавали, що модель Птолемея краще відповідала даним, але вважали, що такі речі можуть цікавити лише математиків і вони не важливі для розуміння реальності. Це ставлення висловлене у твердженні Геміна Родоського, який жив близько 70 року до н. е., процитованому приблизно трьома століттями пізніше Александром Афродісійським, якого, у свою чергу, процитував Сімплікій15 у коментарі до «Фізики» Арістотеля. Це твердження розкриває суть великої суперечки між натурфілософами, тобто природознавцями (яких іноді перекладають як «фізики»), та астрономами:

Завданням фізичного дослідження є проникнення в сутність небес та небесних тіл, їхніх властивостей та природи їхнього виникнення й зникнення; за допомогою Зевса воно може відкрити правду про їхній розмір, форму та положення. Астрономія не намагається висловлюватися щодо жодного з цих питань, але розкриває впорядковану природу явищ у небесах, показуючи, що небеса є фактично впорядкованим космосом. Крім того, вона розглядає форми, розміри та відносні віддаленості Землі, Сонця та Місяця, а також затемнення, об’єднання небесних тіл, якості та величини, притаманні їхнім шляхам. Оскільки астрономія займається вивченням кількості, величини та якості їхніх форм, вона, зрозуміло, звертається задля цього по допомогу до арифметики та геометрії. І щодо цих питань, єдиних, які астрономія обіцяла пояснити, у її владі досягти результатів завдяки використанню арифметики та геометрії. Відповідно астроном та природознавець у багатьох випадках ставлять перед собою однакову мету, наприклад, довести, що Сонце – це тіло великого розміру або що Земля кругла, але вони використовують неоднакову методику. Бо природознавець доводитиме свої ідеї, з огляду на сутність небесних тіл, їхні властивості або той факт, що вони кращі за інші через своє походження та зміни, тоді як астроном зважає на властивості їхніх форм та розмірів або особливості руху та часу, що йому відповідає… Загалом завданням астронома є не знати, що за своєю природою перебуває в спокої, а знати, що за природою перебуває в русі; він радше має робити припущення про те, що залишається в спокої, а що рухається, а також враховувати, які припущення відповідають тому, що ми бачимо в небесах. Він має перейняти свої перші базові принципи в натурфілософа, а саме, що танок небесних тіл простий, регулярний та впорядкований; із цих принципів він зможе показати, що рух усіх небесних тіл круговий – як тих, що обертаються паралельними курсами, так і тих, що в’ються нахиленими колами.

«Натурфілософи» Геміна мають деякі спільні риси із сучасними фізиками-теоретиками, але з величезними відмінностями. Слідом за Арістотелем Гемін вважає, що природознавці покладаються на базові принципи, включно з телеологічними: природознавець припускає, що небесні тіла «найкращі такі, як вони є». Згідно з Геміном, лише астроном використовує математику як додаток до своїх спостережень. При цьому Гемін не міг навіть уявити той взаємообмін, що виник між теорією та спостереженнями. Сучасний фізик-теоретик теж робить висновки на підставі базових принципів, але він використовує в цій роботі математику, а самі принципи виражає математично й засвоює зі спостереження, а зовсім не внаслідок міркувань про те, що «краще».

У посиланні Геміна на рухи планет, «що обертаються паралельними курсами, і тих, що в’ються нахиленими колами», можна впізнати гомоцентричні сфери, що обертаються навколо нахилених осей у схемах Евдокса, Калліпа та Арістотеля, до яких Гемін, як вірний арістотелівець, звісно, мав бути лояльний. З другого боку, Адраст Афродісійський, який близько 100 року н. е. написав коментар до «Тімея», а поколінням пізніше математик Теон Смирнський були достатньо переконані теорією Аполлонія та Гіппарха, щоб спробувати зробити її соліднішою, інтерпретуючи епіцикли та деференти як тверді прозорі сфери на кшталт гомоцентричних сфер Арістотеля, але вже не гомоцентричні.

Деякі автори, усвідомивши конфлікт між різними теоріями планет, розводили руками й заявляли, що люди просто не здатні зрозуміти небесні явища. Так, у середині V століття у своєму коментарі до «Тімея» неоплатоніст-язичник Прокл стверджував16:

Маючи справу з підмісячним світом, ми задоволені, бо завдяки нестабільності матеріалу, з якого він створений, ми здебільшого можемо зрозуміти, що відбувається. Але, щоб пізнати світ небесний, ми використовуємо чуття і вдаємося до всіляких вигадок, доволі відірваних від того, що є насправді… Те, що все відбувається саме так, чітко показують відкриття про цей небесний світ – з різних гіпотез ми робимо однакові висновки щодо однакових об’єктів. Серед них одні гіпотези зберігають потенціал за допомогою епіциклів, другі роблять це за допомогою ексцентрів, тоді як треті зберігають потенціал за допомогою позбавлених планет сфер, які обертаються у протилежних напрямках. Звісно, думка Бога про це більш певна. Але ми маємо бути задоволені тим, що «наблизилися» до цього світу, бо ми – люди, що можуть лише припускати й чиї висловлювання нагадують байки.