Collective work - Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Якщо гомерівські герої та боги мали бороди й довге волосся ( Іліада , І, 529), то афіняни класичної епохи більш тяжіли до короткого волосся. Виняток становили молоді хлопці, котрі, однак, досягши віку вступу до ефебів, відрізали волосся та приносили його в дар богам, а також філософи, відомі своїми довгими бородами. Жіночі зачіски мали більш доглянутий вигляд: їхнє волосся зібрано на маківці за допомогою шпильок або стрічок. У Спарті дівчата мали довге розпущене волосся; за свідченням Плутарха ( Життя Лікурга , 15) у день свого весілля вони його голили. З нагоди жалоби або неприємної події волосся, символ життєвої сили та краси, відрізали або висмикували.

Жінки вже знали, які хитрощі та хімічні засоби допоможуть здаватися ще спокусливішими: вони фарбують волосся (полюбляють світлий колір) або, як варіант, прикрашають себе перуками. Для того, щоб здаватися більш світлою, вкривають себе свинцевими білилами, до складу котрих входить такий токсичний компонент, як карбонат свинцю. Губи вони фарбують мареновою помадою, а очі – сажею. З огляду на ідею відповідності між зовнішнім і внутрішнім світом особистості, що є однією з констант грецької культури (згадаймо про kalokagathia ), ідентичність та соціальна належність оцінюються за доглядом тіла, а також за типом вбрання, що чітко відображає соціальний ранг, святковий або жалобний стан і, навіть простіше, вид діяльності. Здається, одяг греків часто несе на собі відбиток соціального егалітаризму, майже неможливо відрізнити одяг невільника від одягу вільної людини (G. Losfeld, Essai sur le costume grec , 1991), принаймні якщо той не голий та його голова не поголена. Цілковита оголеність на публіці заборонена для жінок; її уникають також чоловіки, за винятком особливих обставин, таких як релігійні церемонії, змагання атлетів, бійки або діяльність, пов’язана з палестрами й темами. Жінки виключені з участі у цих видах діяльності.

Чоловіче вбрання у греків складається з чотирьох елементів; до них належать éxomis , хітон, himátion та хламида. Éxomis є найпростішим предметом вбрання; це прямокутник тканини, котрий складається навпіл та підтримується поясом або ременем, залишаючи відкритими плечі та руки; це робочий одяг. Хітон – довга або коротка безпоясна туніка, котру носили переважно чоловіки з ременем або без нього; вона кріпилася або на одному плечі (хітон eteromáscalos ), або на обох ( amphimáscalos ). Пояс, зроблений з тканини або зі шкіри, виконував не лише практичну, а й орнаментальну функцію та з часом набував дедалі ширшого символічного змісту. Хітон виготовлявся переважно з льону, найпоширенішої тканини, але для нього могли використовувати також вовну або, рідше, бавовну, тканину «класу люкс», котра потрапила до Греції в елліністичну добу. Допускалися також різноманітні кольори: крім білого, якому віддавалася перевага під час релігійних церемоній та жертвоприношень богам, хітон міг мати охристий колір (відомий як «грецький пурпур»), чорний або червоний різного відтінків. Himátion є драпованим плащем пістрявого кольору, свого роду «грецьким національним одягом», який носили представники обох статей, обертаючи навколо тіла. Хламида є плащем, що походить із Фессалії; її носили мандрівники та військові. Хламида була коротшою та не такою широкою, як himátion (гіматій), і скріплялася фібулами (застібками). Кольори цього виду одягу були різними, від чорного до зеленого або червоного.

Характерним елементом жіночого одягу є пеплум, або дорійський хітон. Він являв собою прямокутний шматок вовняної тканини, що складався навпіл та закріплявся на плечах фібулою або ґудзиком. До пеплума можна додати вуаль, що закривала плечі та голову. Хоча кожен елемент одягу греків був достатньо широким та універсальним, аби їм можна було прикрити голову, існувало жіноче вбрання, специфічна функція котрого полягала в тому, щоб прикривати голову та, коли потрібно, приспустити, аби вкрити обличчя: це kalýptra , справжня вуаль. Символ становища жінки в Греції, вуаль, що виключає та відокремлює, пов’язується з такою цінністю, як сором’язливість ( aidós ). Вона виступає свого роду розширенням домашнього простору, простору «виключення», де жінки проводили своє життя, розширенням, що назовні забезпечує їх захист та помірну свободу взаємодії у певному чітко вираженому чоловічому суспільстві (Aphrodite’s tortoise. The veiled woman of Ancient Greece, 2003, pp. 189–219).