Collective work - Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Вимірювання годин приходить до Греції набагато пізніше; спочатку воно було доволі приблизним та неточним. Близько V ст. до н. е. астроном Метон встановлює в Афінах солярний квадрант. Ідеться про кам’яну півсферу, так звану pólos , у центрі котрої містився вертикально розміщений металевий наконечник стрижня або стилус, що називався гномон. Коли сходить сонце, тінь від стилуса відбивається на вигнутому камені, даючи змогу поділити день на дванадцять частин, або «годин», які відображають рух Сонця: звідси походить назва horológion , тобто «лічильник годин». В Александрії натомість у вжитку була водяна клепсидра, що згодом набула поширення у всьому Середземномор’ю. Клепсидра складалася з двох посудин, що поєднувалися за допомогою порскача; вода з однаковою швидкістю стікала до нижньої посудини. Однак водяні клепсидри – так само як і квадранти – не враховували широтної різниці сонячного ходу й тому демонстрували неточні результати, якщо їх переміщували в інше місце, розташоване далеко від тієї точки, де вони були розроблені.

Поряд із цією ідеєю циклічності часу існувала також «лінійна» версія послідовності подій протягом тривалішого періоду, що була необхідна для визначення так званого цивільного часу.

Так, якщо циклічний час справді добре керує повсякденністю протягом місяця або року, то для триваліших періодів це не спрацьовує. Справді, як тоді розрізняти події, що відбулися в один і той самий день того самого місяця, але в різні роки?

Ця функція була відведена «циклу Олімпіад»: у 260 р. до н. е. у Греції було зафіксовано початок відліку історичного часу від 776 р. до н. е., коли розпочали реєструвати та зберігати імена переможців Олімпійських ігор. Цикл Олімпіад розрахований на чотири роки (кожен рік усередині чотирирічного циклу має свій порядковий номер).

Існували й інші, менш досконалі рішення. Наприклад, кожному року присвоювалося ім’я архонта, котрий тоді обіймав цю посаду (Афіни), або ефора (Спарта) чи консулів (Рим). Представники влади, стаючи епонімами певного року, доводили свою зацікавленість у контролі над часом із боку тих, хто керує містом та разом із тим у контролі над його історією.

За трапезою разом із греками.

Їжа набуває значення параметра відстеження часу та фаз дня (сніданок, обід, вечеря), повсякденних моментів і таких урочистих свят, як важливі у житті обряди переходу (народження, уродини, одруження, смерть). У Греції, як згодом й у Римі, ключові календарні свята були пов’язані з їжею: в Афінах навесні відзначають свято квітів Анфестерії, під час котрого відкорковували бочки з молодим вином та готували зелений суп для покійних, а в листопаді на святкуванні Піанепсій на честь Аполлона роздавали бобові коржики. На світанку історії грецького суспільства харчування було простим та помірним: ячмінний хліб, овочі та сири. Основною стравою була máza , сформована з ячмінного борошна галета, але випікався також білий пшеничний хліб ( ártos ) круглої форми. Máza була настільки важливою складовою раціону, що греки називали себе «хлібоїдами» (Гесіод, Роботи і дні , 82). З часом до раціону увійшло й споживання м’яса, але дуже помірне. Насправді м’ясо було дуже дорогим, і біднота їла його лише з нагоди релігійних свят. Переважна частина жителів міста та узбережжя частіше споживало рибу, ніж м’ясо. Була поширена також форма солодощів ( trágema ), до складу якої входили сухофрукти, поширений у Греції інжир, а також горіхи або солодкі фрукти у меду. До харчових продуктів широкого споживання належали також сир, цибуля та часник. Їли на дерев’яних або теракотових тарілках чи мисках, допомагаючи собі ножами для м’яса або ложками для пюре з квасолі чи сочевиці, а для споживання решти користувалися руками. За столом пили воду або молоко, здебільшого козяче, з теракотових, дерев’яних або металевих чаш. Найбажанішим напоєм залишалося, проте, вино, котре вважали найкращим даром богів. Від своєї появи вино стає прекрасним культурним маркером, виявляючи різницю між чоловіками і жінками, між греками і варварами, між людьми і богами. Аби довше та без шкоди насолоджуватися вином, греки справді ніколи не пили його чистим, а змішували з водою та підсолоджували медом; його також ароматизували чабрецем, м’ятою чи корицею та пили після того, як воно довго томилося на вогні, як варене вино.

Щодня їжу приймали тричі. Оскільки роботи та політичні збори розпочиналися зі сходом сонця, афінський громадянин дуже швидко снідав легкими наїдками ( acrátisma ), що складалися з невеликого хлібця з ячменя або пшениці, замоченого в невеликій кількості нерозбавленого вина; сніданок міг збагачуватися за рахунок оливок або інжиру. Близько опівдня відбувався швиденький перекус ( áriston ), котрий, утім, міг відбутися й ближче до вечора як полуденок.