Роман Коваль - Філософія українства

19 листопада 1994 р.,

Київ.

Фельдмаршал Гінденбурґ свого часу сказав прості і справедливі слова:

«Той, хто хоче творити історію, повинен вміти проливати кров». Ви, панове офіцери, сподіваюсь, вмієте проливати кров. Залишилось почати творити історію.

Панове офіцери! Нам легко зрозуміти один одного, оскільки ДСУ хоче, щоб український народ був організований як армія, керівники якої сповідують політику наступу, а не політику вічної, безперспективної оборони. Хто весь час обороняється, ніколи не переможе. Тільки атакуючи українці, скинуть російське ярмо.

Але з подивом помічаю, що серед частини офіцерів побутує якась дивна, наївна думка, що не вони, а партії збудують Україну.

Запам'ятайте: партії в Україні — нежиттєздатні, наповнені демагогами, політичними повіями і пліткарями. Вони не мають коріння в народі і народ не поважає їх за слабість, за схильність до інтриг й порожньої балаканини, плекання культу жертви. Якщо у людини — свідомість жертви, то вбивця чи хвороба обов'язково знайдеться. Собака кусає того, хто її боїться.

Смішно дивитись, як деякі офіцери — сильні тілом й чисті душею — йдуть за консультаціями в партійні лавки, ці торгівельні бюра, де можна купити-продати голоси виборців, де самозакохані клерки уявляють себе міністрами, керівниками державного майна. Ви повинні взяти ініціативу в свої руки — і тоді вирішаться дві великі справи: ваші квартирні та побутові проблеми.

Серед німецьких військових побутувала думка, що прохання — це тільки ввічлива форма наказу. Панове офіцери! Попросіть Кучму, Мороза, міністрів та депутатів піти на вакації. На кілька років. Щоб вони не плуталися під ногами і дали можливість вам навести порядок в Україні, як у своєму підрозділі. Повірте: наші цивільні керівники стомилися безупину красти і обманювати народ, вони хочуть відпочити і тільки чекають вашого слова.

Офіцери, творіть українську історію!

11 грудня 1994 р.,

Київ.

Сьогодні один із доповідачів сказав: «Тільки сила силу може збороти».

Оце, на моє переконання, і є головним питанням для кожного українця — як створити українську силу, яка зборе силу, яка нам протистоїть.

Чи є такою силою робітництво? Ні! Робітництво України сьогодні деморалізоване, люмпенізоване, і, головне, денаціоналізоване.

Чи є такою силою українська інтелігенція? Ні! Інтелігенція України в масі своїй слабка, ляклива, зрадлива, переважно російськомовна, орієнтована на Росію або на Америку.

Чи є такою силою українське селянство? Сказати однозначно «так», на жаль, поки що не можу. Але українське селянство лишається єдиною нашою опорою, єдиною нашою надією.

Селянство — єство української нації. Саме селяни зберегли українську традицію, українську мову, українські звичаї, дух української нації. Але дух української нації традиційно був мілітарним. На превеликий жаль, із XIX ст. дух войовника, «дух козацької шаблі» почав занепадати. В першій половині XX ст. вибухи національного героїзму були, але ось вже 50 років в Україні не було вибуху національних почувань, які формують українську силу.

Сьогодні перед селянством, зокрема, фермерами, стоїть завдання створення мілітарного осередку нації. І має рацію Сергій Плачинда, коли говорить про необхідність формування парамілітарних формувань на селі, які б захищали селян, в тому числі і фермерів, від рекету, мафії, грабіжників.

Варта ДСУ готова співпрацювати з фермерами в цьому питанні.

Якщо ви допоможете створити в своєму селі осідок Варти ДСУ, вона захистить вас.

20 грудня 1994 р.,

Київ.

Що робити? Незважаючи на ціле сузір'я талановитих українських балакунів і тонни слів сказаних ними, немає правдивої відповіді на це питання.

Одні вважають вихід «із складної ситуації» на шляхах політичної реформи, яку вони бачать як демократизацію суспільства, відсунення від влади комуністів, інші — вважають, що «економіка об'єднає нас», тобто проведемо реформи, економіка українська запрацює, рівень життя підвищиться і проблеми відійдуть на задній план. Український політикум розділився на «реформаторів» і «нереформаторів». Перші, буцім-то прагнуть щастя для народу, а «нереформаториє тільки про те й думають, як би загальмувати «прогресивні» реформи, а значить, не хочуть щастя для народу.