Роман Коваль - Філософія українства

Які ж висновки можна зробити сьогодні, в 400-ту річницю з дня народження Гетьмана України Богдана Хмельницького?

Наша історіографія повинна стати сміливішою, відкинути закомплексованність історіографії народів переможених, повинна писати історію українського народу як майбутнього великого народу-переможця.

Нашим історикам слід зосереджувати увагу не на смакуванні кількості українських жертв у голодоморах чи у Другій світовій війні, не копирсатися мазохістськи в поразках, а в цей переломний час знаходити історичні аргументи, які б потверджували справедливість наших домагань стати державним народом-переможцем.

14 травня 1995 р.,

Київ.

Один із відомих діячів, що нещодавно повернувся з Канади, заявив в інтерв'ю, що коли весною 1994 року вдасться провести до Верховного Совєту 51 % демократів, то справа сама собою налагодиться: демократичний уряд «швидко здійснить економічні реформи, виведе Україну з кризи і почне справу великого відродження нації. Цей чоловік навіть не сказав, що оті 51 % демократів повинні бути українцями.

Цей політик стверджував, що вихід України з національної кризи — в економічних реформах, у переході до ринкової економіки. Причину українського занепаду він вбачав в економічних факторах: у зниженні виробництва промислових товарів та продовольства. Не в ослабленні інстинкту самозбере-ження української нації, а в суто матеріальній площині.

Як тільки економічна ситуація поліпшиться, чуємо ми від таких дорадників, і більше вироблятиметься ковбаси і сала, буде державність, а населення відразу заговорить українською мовою.

В чому ж тоді суттєва різниця між позицією правозахисника з двадцятисемирічним тюремним досвідом і пересічного обива-теля, який теж мислить ковбасними категоріями?! Чим різняться позиції пересічного Хама і людини, яка вважає себе українським месією?!

«Досі я бачив нещастя австрійського парламенту тільки в тому, що в ньому відсутня німецька більшість, — писав у книзі «Майн Кампф» Адольф Гітлер.

— Тепер я переконався, що сама сутність цієї установи приречена». На думку Гітлера, період існування парламентської демократії завжди співпадає із занепадом держави. Парламентаризм, стверджував він, є причиною неймовірного напливу самих нікчемних фігур. «Яке б питання не виникало, всерівно вирішувати його буде більшість людей нетямущих та невмілих», — говорив Адольф Гітлер.

Пророцтва Гітлера збуваються в «самостійній Україні»: український політикум до верхів наповнений нікчемами, слимаками, самозакоханими павіанами і параноїками-дисидентами, а ініційовані ними «демократичні перетворенняє призвели до децентралізації й відповідно до ослаблення влади, до пограбування України та активізації сепаратистських рухів…

Ми своєчасно зрозуміли хибність гасла «Спочатку демократія, а потім держава» і повели просвітницьку роботу, пропагуючи пріоритет національних цінностей, впровадити які в постколоніальному суспільстві, як бачимо, можна лише насильством — через встановлення українською елітою національної диктатури…

Якщо ми не бажаємо, щоб Україна перетворилася в приватизовану чужинцями територію, без'ядерну, нейтральну, безборонну, «країну» без кордонів й власних національних інтересів, а хочемо міцної авторитетної України, якою б керували українці, то мусимо спершу самі стати прикладом — прообразом майбутньої української держави: стати сильними, непоступливими, де треба — агресивними, об'єднаними організаційно, озброєними національним віровченням.

Ми повинні стати маршевою колоною, в яку ввіллються Загони Санації, сформовані з етнічних українців, котрі усвідомлюють, що перед тим як будувати, треба розчистити будівельний майданчик від сміття, знищити псів попереднього господаря, а самого тирана-чужинця посадити на ланцюг.

Знаємо, що гасло «Україна для українців!» Миколи Міхновського, незважаючи

на всі катастрофи, буде втілене в життя сучасним поколінням українців.

4 грудня 1993 р.,

Дніпропетровськ.

22 серпня 1994 року Провід ДСУ виступив зі Зверненням до українських кіномитців, в якому закликав діячів культури висвітлювати прекрасні епізоди перемог над ворогом, «оспівувати українську героїку, яка пробудить серед українців, навіть зросійщених, гордість за силу української зброї, гордість за Україну, покличе їх повторити славні подвиги попередніх поколінь».