Георгий Касьянов - Теорії нації та націоналізму

Коли ця книга готувалася до друку, до рук автора потрапила нова монографія Ентоні Сміта «Націоналізм і модернізм. Критичний огляд сучасних теорій націй і націоналізму», видана 1998 р. Схожість задуму англійського вченого з ідеєю нашої роботи свідчить про те, що проблема узагальнення теоретичного досвіду досліджень націй та націоналізму є актуальною не лише для українського суспільствознавства, і це дає надію, що запропоновані нариси матимуть певну інтелектуально–пізнавальну цінність.

Разом з тим цілком очевидно, що деякі узагальнення Е. Сміта, викладені у згаданій праці, мають дійти до українського читача бодай у нашій інтерпретації. Саме тому замість післямови пропонується короткий огляд аналітичної частини книги Е. Сміта з відповідними коментарями. В центрі уваги Е. Сміта — критика «модерністської парадигми» в теоріях нації і націоналізму, яка домінувала у відповідних дослідженнях протягом останніх трьох десятиліть і яка, на його думку, інтелектуально вичерпала себе. Англійський вчений досить детально аналізує інші підходи, які протиставлялися модерністським теоріям (примордіалістські (переніалістські) версії, етносимволізм, постмодернізм).

Надзвичайно цікавим є узагальнення Е. Смітом інтелектуальних передвісників «класичної модерністської парадигми націоналізму». Він вважає, що можна виділити принаймні чотири головні інтелектуальні течії, які вплинули (зрозуміло, опосередковано) на її формування: марксизм, теорія «психології натовпу», веберівська соціологія та ідеї Е. Дюркгайма [371] Smith Anthony D. Nationalism and Modernism P. 11. .

Марксизм, як відомо, пов’язував появу націй і націоналізму з пришестям капіталізму і буржуазії, отже, виключно з модерною добою. Можна стверджувати, що марксизм із самого початку існував як «варіант» модернізму. Пояснення національних проблем соціальними, теорія держави, економічний редукціонізм — ці та інші компоненти марксистської доктрини увійшли до арсеналу модерністських теорій нації і націоналізму.

Теорії «психології натовпу» (Ґюстав Ле Бон, «пізній» Зігмунт Фройд та ін.) дали підстави трактувати проблеми націй і націоналізму з позицій соціальної психології. «Можливо, найочевиднішим прикладом, — зауважує Е. Сміт, — може слугувати соціально–психологічний портрет невдоволеної, відчуженої молоді, яка виступає проти батьківських традицій та принижень, заподіяних владою» [372] Ibid. p. 13. . Теорії «психології натовпу» вплинули на дослідження, в яких націоналізм розглядався як «громадянська релігія» або ж як наслідок конфлікту між «ми» й «не ми», як вияв міжгрупового і міжособистісного відчуження.

Веберівська соціологія націй і держави опосередковано вплинула на розвиток політичного варіанта модернізму в теоріях нації та націоналізму, на тих дослідників, які особливо підкреслювали роль держави й державної влади в розумінні націоналізму.

У Дюркгайма «класичний модернізм» запозичив ідею нації як моральної спільноти, ідею внутрішньої солідарності. Вчений створив аналітичну структуру, в «…якій нації і націоналізм розглядаються в рамках еволюціоністської логіки структурної диференціації і модернізації»: модерні суспільства, згідно з цією логікою, потребують нових принципів внутрішнього зв’язку та реінтеграції (оскільки старі форми суспільних зв’язків зруйновані модернізацією). Ці нові принципи формулюються в ідеї нації [373] Ibid. P. 16. .

Модерністські версії (в різних варіантах), на думку Е. Сміта, об’єднуються такими спільними рисами:

1. Визнання могутності, впливовості й непередбаченості націоналізму. Останній як ідеологія і політичний рух був однією з домінуючих сил модерного суспільства. Завдяки багатогранності, поліморфності націоналізму неможливо передбачити, де й коли він може проявитися.

2. Модерністи зазвичай погоджуються з тим, що формулювання концепції нації й відповідного визначення є надзвичайно ускладненим. Разом з тим у їхніх дослідженнях чітко простежується прагнення трактувати нації, принаймні «історичні нації», як «соціологічні спільноти».

3. Характерною рисою модерністських теорій нації і націоналізму є впевненість у тому, що відповідні явища виникли в модерну епоху людської історії, отже, із закінченням цієї епохи нації і націоналізм відійдуть у минуле.

4. Наголос на соціальній обумовленості усіх колективних ідентичностей, навіть культурних, звідки випливає розуміння нації як культурної побудови, спроектованої і створеної елітами для захисту власних інтересів.