Энтони Смит - Націоналізм - Теорія, ідеологія, історія

П’ятий розділ присвячений «історії націй» — сучасних, середньовічних і стародавніх, — у ньому розглянуто конкретні теорії та їхні основні моделі, а також подано обґрунтування «етносимволічного» прочитання, що пов’язує сучасні нації з попередніми етносами за допомогою мітів, символів, пам’яті, вартостей і традицій. В останньому розділі висвітлено перспективи націй та націоналізму в «постновітню» добу етнічного відродження, глобалізації та дедалі більшого поширення гібридних ідентичностей, а також з’ясовується практичність «постмодерністського» і конструктивістського розумінь та культурних етносимволічних інтерпретацій майбутнього націй і націоналізму.

Моя мета в цій книжці завжди подвійна: по-перше — чітко окреслити основну тему обговорення, а по-друге — запропонувати власну етносимволічну теорію. Цілком зрозуміло, що це нелегке завдання. Хоча я окреслив (і обстоюю) цей підхід у кількох місцях, я все ж усвідомлюю необхідність подати, наскільки це дозволяє обсяг книжки, альтернативні теорії та інтерпретації, щоб надати читачам потрібну інформацію й аргументи, які дадуть їм змогу скласти власне судження. Крім того, для чіткості викладу я скрізь намагався торкнутися всього спектру наукових розбіжностей і суперечок про феномени націй та націоналізму. У цій, такій багатій на суперечки царині немає легких розв’язків і марно було б вдавати, ніби ми перебуваємо на межі якогось загального консенсусу. Водночас ми нині маємо набагато більше інформації про специфіки й ролі різноманітних чинників, на які спираються наші суперечки та розбіжності, і це дає змогу чіткіше окреслити проблеми, а отже, визначити майбутні завдання. Саме зважаючи на ті всі обставини, я й пропоную цей короткий вступ для охочих дізнатися, що таке націоналізм.

Якщо між науковцями і є згода, то тільки в тому, що термін «націоналізм» цілком новий. Найперше його вжив у розумінні певного соціального й політичного поняття німецький філософ Йоганн Ґотфрід Гердер та французький церковник-контрреволюціонер абат Оґюстен де Барюель наприкінці XVIII ст. На початку XIX ст. слово траплялося зрідка; в англійській мові його вперше вжили 1836 р. у теологічному розумінні в доктрині про богообрані нації. Відтоді термін ототожнювали з національним себелюбством, але зазвичай перевагу надавали іншим термінам, таким як «національність» і «національна належність», зі значеннями палкого національного прагнення чи національної самобутності [1] Детальніший розгляд цих основних термінів див. Zernatto (1944), Snyder (1954) та Kemilainen (1964). .

Справді, термін «націоналізм» набув тієї низки значень, з якими його нині пов’язують, тільки впродовж минулого століття. Найосновніші з них:

(1) процес утворення й становлення націй;

(2) почуття й свідомість належності до нації;

(3) мова й символіка нації;

(4) соціальний і політичний рух від імені нації;

(5) доктрина і/або ідеологія нації, загальна й конкретна.

Перше з цих значень, процес утворення націй, — надто загальне й саме охоплює низку особливих процесів, які нерідко окреслюють мету націоналізму в інших, вужчих значеннях слова. Тому, краще розглядати його пізніше, коли розбиратимемо термін «нація».

З решти чотирьох значень, друге, національні почуття й свідомість, слід чітко відрізняти від інших трьох. Вони, звичайно, дуже близькі, але не завжди одне й те ж. Можна, наприклад, мати неабияке національне почуття й не мати жодної символіки, руху чи навіть ідеології від імені нації. Саме в такій скруті опинився Нікколо Мак’явеллі (Niccolo Machiavelli), коли на початку XVI ст. його заклики до італійців об’єднатися проти північних варварів не мали жодної підтримки. З іншого боку, група може проявляти високий ступінь національної свідомості, але відчувати нестачу явної ідеології, не кажучи вже про політичний рух від імені нації, хоча така група, ймовірно, матиме бодай якісь символи й міти. Відмінність між організованим ідеологічним рухом націоналізму, з одного боку, і з поширеним почуттям національної належності, з іншого, досить чітка, і це дає змогу розглядати поняття національного почуття й свідомості окремо від самого націоналізму, навіть якщо на практиці вони в дечому збігаються [2] Означення націоналізму, в яких він прирівнюється до національного почування, розглянуто Michelat and Thomas (1966), Kohn (1967a: розд. 1) та Seton-Watson (1977: розд. 1). .