Джон Фаулз - Арістос

94 Поети по суті своїй захисники порядку і смислу. Якщо в минулому вони так часто нападали на існуючі людські порядки і смисли, то тільки заради того, щоб установити кращий порядок і смисл. З нашого людського — відносного — погляду, абсолютна реальність — це хаос і анархія; наші поети — остання наша армія захисників. Якщо ми думаємо, що поезія менш важлива, ніж інші мистецтва, то тим самим уподібнюємося до генералів, які розпускають найкращі бойові підрозділи.

95 Плекайте поетів; здавалось, великих безкрилих гагарок багато, аж поки не загинула остання.

1 Тепер, сподіваюсь, ясно, що — на мою думку — ми повинні прийняти, чим пожертвувати і що змінити, щоб досягти Арістоса, найкращого для нашої ситуації в даний час. Але слово aristos також прикметник і може бути застосоване до індивіда. Що можна сказати про ідеальну людину, здатну досягнути такої найкращої ситуації?

2 Перше і головне: ми не можемо очікувати, що вона завжди буде aristos . Всі ми хоч би в чомусь — із Більшості. Та вона уникатиме членства. Не може бути жодної організації, якій би вона належала цілком; жодної країни, жодного класу, жодної церкви, жодної політичної партії. Вона не потребує ні уніформи, ні символіки; її уніформа — це її думки, її символи — її дії, тому що над усе вона прагне бути вільною силою у світі зв’язаних сил.

3 Вона знає, що відмінність між нею самою і Більшістю не залежить від народження, багатства, сили чи обдарованості. Така відмінність може ґрунтуватись тільки на розумі і творенні добра.

4 Вона знає, що будь-яка річ відносна: нічого абсолютного немає. Вона бачить один світ з багатьма ситуаціями, а не одну-єдину ситуацію. Для неї жодне судження не є безперечним; і вона ні з ким не вступає в постійні об’єднання, бо, об’єднавшись з іншими (який би розум та добрі наміри ті не мали), вона тим самим сприяє утворенню кола обраних — Меншості. З історії вона знає, що будь-яке товариство обраних рано чи пізно приходить до виправдання негідних засобів заради добрих цілей; тоді воно перестає бути товариством обраних і просто перетворюється на олігархію.

5 Вона приймає необхідність свого страждання, своєї ізоляції, своєї абсолютної смерті. Але не приймає твердження, ніби неможливо керувати еволюцією і обмежувати її небезпеки.

6 Вона вважає, що єдина мета людини — задоволення, і що це найкраща мета, бо вона взагалі недосягненна. Бо прогрес тільки змінює — але кількісно не зменшує — ворогів людського задоволення.

7 Вона знає, що Більшість — не просто оточена армія, а оточена армія бунтівників, які жадають рівності. Вони нагадують в’язнів, які працьовито, але марно намагаються пропиляти масивні залізні ґрати, щоб сягнути блакитного неба, існувати в якому, напевно, не змогли б; у той же час, якраз позаду. Їхня камера чекає, щоб у ній жили як належить.

8 Вона знає, що всі ми живемо на перехресті міріадів непримиренних полюсів, або взаємно протилежних чинників. Їхня непримиренність — це стіни нашої камери; усвідомлення необхідності жити в умовах цієї непримиренності і використовувати її — наша втеча.

9 Вона знає, що всі релігії і політичні вчення існують faute de mieux [16] faute de mieux (фр.) — за відсутністю чогось кращого. ; це комунальні послуги.

10 Вона знає, що Більшість схожа на глядачів, підвладних силі чарівника, які, здається, нездатні діяти самі, а лише служать матеріалом для його трюків; і вона знає, що справжня доля людини — самій стати магом.

11 Вона знає все це тому, що сама — одна з Більшості.

12 Прийняти свою обмежену свободу, прийняти свою ізольованість, прийняти відповідальність, пізнати свої власні можливості і тоді завдяки їм гуманізувати ціле: ось що найкраще в даній ситуації.

До створення цих нотаток — і до багатьох ідей у них — насправді мене підштовхнув Геракліт [17] Фрагменти Геракліта подаються в інтерпретації Джона Фаулза. Одні з них близькі до буквального змісту першоджерел, інші дані у формі вільного переказу або в скороченому вигляді. Коментарі у квадратних дужках належать Джону Фаулзу. Нумерація фрагментів у книзі відсутня. Переклад виконано з англійської мови з урахуванням перекладів з давньогрецької на українську М. Соневицького («Філософська і соціологічна думка», 1991, № 4) та на російську О. Лебедєва (Фрагменти ранних греческих философов. Ч. 1, М., 1989). (Прим. пер.) . Він жив у Малій Азії, в Ефесі, за п’ятсот років до Різдва Христового. Це не викликає сумніву; решта — більш чи менш правдоподібна леґенда. Розповідають, що він походив із сім’ї правителів, але правити відмовився; що вчився в найкращих школах, але стверджував, що освіту здобував самотужки; що вважав за краще гратися з дітьми і бродити по горах, аніж вислуховувати заяложені банальності іменитих сучасників; що був запрошений Дарієм до двору, але відмовив йому; що любив загадковість і був прозваний «Темним»; що ненавидів тодішні маси, Більшість, і що смерть його була жалюгідною. Все, що залишилося від його вчення, може поміститись на дюжині друкованих сторінок. Нижче йдуть основні фрагменти його вчення — деякі справжні, деякі взяті з Гіппократового корпусу.