Джон Фаулз - Арістос

14 Щастя — це, по суті, бажання продовжувати життя таким, як воно є, а заздрість — бажання змінити його. З погляду еволюції, отже, щастя є головною перешкодою прогресу, а заздрість — головним його джерелом. Проте щастя певною мірою є доказом того, що було варто виживати дотепер, тоді як заздрість певною мірою є наміром виживати відтепер. Для еволюції необхідні обидва стани. Перший — це департамент пропаганди, який рекламує колишні і сьогоднішні досягнення уряду, другий — постійно діючий комітету справах критики.

15 Платонівське визначення справедливого суспільства мало на увазі такий різновид його, в якому кожен стає щасливим, залишаючись таким, яким він чи вона є, тобто суспільство без заздрості. В наших несправедливих суспільствах будь-яка політична і суспільна конфронтація — це конфронтація між партією щастя і партією заздрості; і всі наші теперішні біди походять від нашої нездатності думати про обидві партії інакше, ніж як про взаємно деструктивні протилежності, єдиним станом яких може бути стан агресії.

16 Щастя, по суті, є антисуспільним. Воно завжди передбачає порівняння, знання, що інші могли б, але не відчувають того особливого щастя, яке відчуваємо ми. Це правильно і щодо щастя особистого, і щодо щастя загальнонародного. Аудиторія театру, повний стадіон глядачів, навіть цілі нації щасливі тому, що є інші, яких немає поруч і які не щасливі у той же спосіб.

17 Щастя в тому, що воно відбувається зі мною, і щастя навіть найбіднішої людини — унікальне, їй у ньому можна тільки позаздрити. Воно належить і може належати тільки їй. Ми всі — Робінзони: ніхто не знає нашого щастя і нашого нещастя так, як ми самі.

18 Тому в природі щастя — створювати світ нерівності. Джерело щастя, доступне для всіх, стає подібним до жінки, доступної для всіх; дедалі менш вірогідно, що володіння нею може принести щастя. Знов і знов після революцій ми бачимо парадоксальне перетворення революційної élite на новий привілейований клас — привілейований передусім в отриманому ним доступі до насолод, у яких відмовили Більшості; і хоч тут можливий елемент наслідування, такі élites насправді є жертвою фундаментальної людської потреби в щасті й антисуспільної природи його.

19 Заздрісні люди припускаються характерного хибного силогізму: щастя приходить з привілеєм, привілей є злом, отже, щастя — це зло. Звідси беруть початок пуританство, таке характерне для ранніх стадій багатьох революцій, і заздалегідь приречені спроби стількох лівих теоретиків виявити нові різновиди щастя в таких речах, як праця, жертва на користь суспільства, на благо держави. Ці спроби приречені не тому, що щастя не можна знайти у згаданих речах, а тому, що очікується, ніби кожен знайде його в тих самих джерелах. Державна, чи доктринальна, чи будь-яка інша загалом нав’язана форма щастя є суперечністю в термінах.

20 Таке нав’язане щастя — цілковите осквернення права вибрати те, що зробить когось щасливим, — в основі своїй є тоталітарним; це збочення заздрості, що витворює хибне зачароване коло заздрості, яка знищує щастя, яке знищує заздрість… аж поки людство не виробить-умовного рефлексу, наче тварини в лабораторному експерименті.

21 Істина в тому, що праві обидві партії: партія заздрості, коли твердить, що суспільство повинне передбачити рівний доступ до головних джерел щастя — справедливіших економічних умов тощо, — і партія щастя, коли твердить, що суспільство повинне дозволити індивіду максимальну свободу вирішувати, якими ці джерела будуть. І капіталізм, і комунізм не придатні ні для того, щоб поєднати в собі обидві ці істини, ні для встановлення суспільства, яке дасть рівний доступ до всіх джерел щастя.

22 Обидві політичні крайності уже ясно усвідомили, що стан заздрості дозволяє легше маніпулювати Більшістю. З погляду правих воно виправдовує застосування репресій, цензури і тиранії; з погляду лівих — революцію і бунт. Розгнівані натовпи виправдовують появу військових диктаторів; і vice versa .

23 Зло не в особистому щасті, а в особливому особистому привілеї, який витікає з несправедливого суспільного привілею. Велике зло капіталізму в тому, що при ньому у нас не тільки немає однакового доступу до джерел щастя, але створено світ, у якому головне джерело щастя — мати доступ до них. Не просто яблука в саду, які є об’єктом заздрості тих, кого не впускають: вони більше навіть заздрять самому праву увійти до саду. Вони прагнуть бути членами клубу з обмеженим доступом якраз через те, що він доступний небагатьом, а не через можливості, які він надає.