Валерій Шевчук - Жінка-змія

– Мої тобі ґратуляції та співчуття, – мовив я.

– Мені не до жартів, – сказав, скривившись Юрко. – Так ніби в калюці викачаний. Скажи, чого цього всі прагнуть, коли опісля так бридко?

– Перше коло пекла, – сказав я. – І тому це, що втратив невинність… А що, вона легко піддалася?

– По-моєму, це піддавсь я, – буркнув Юрко.

– Як це— ти? – здивувався.

– А так, – зло проказав Юрко, і я почув у його голосі плач. – Коли тобі цікаво, знай: я був брутально, брутально зґвалтований. Утяв?

– Щось не дуже. – мовив я. – Розкажи!

– Ні! – глухо вичавив Юрко. – Мені того досить. Розказувати – це ще раз те пережити… А я не можу! – він майже вигукнув останні слова. – Але найгірше, чого боюся… Боюся, що я її запліднив, не зміг стриматися. Оце мене найбільше жахає.

– А вона не невинна? – обережно спитав я.

– Невинна такого не витворятиме! О Господи! – застогнав Юрко і раптом по-дитячому схлипнув.

Я знав, що він плаче, що густі сльози течуть йому обличчям, тому стис його рамено, і ми йшли отак обійнявшись.

Юркові співчував, хоч мене й цікавість їла: як все відбувалося? Але розпитувати товариша в цій ситуації вже не було можна.

– Гаразд, Юрку, заспокойся. Зараз будемо перепливати річку, отже, ти – на очах!

– Тримаюся! – мужньо сказав Юрко і, як дитина, обтер обома руками обличчя. Дівчата і хлопці вже шумливо роздягалися, до речі, в купальнику виявилася одна тільки Оксана, вона навіть устигла шепнути мені, що мала рацію, одягши його: Лена з Мартою залишили на собі тільки найнеобхідніше, і всі троє рвонули у воду. Ми постягували одежу свою й дівочу пасками і попливли слідом, тримаючи ту одежу у піднятих руках. Юрко плив ззаду, тримаючи одежу власну.

Оганьбився при цьому тільки Олег, він наскочив на підводного каменя і занурив свою й Мартину одежу.

На піску, просто біля води, стояла якась постать. Ми думали, що то горбунка Зоя, але то виявивсь якийсь дядько. Дівчата стали по горло у воді біля берега і надчікували нас. Дядько повільно побрів через пісок на острів, дівчат добряче налякавши. Але ми про нього швидко забули. З реготом викручували Мартину й Олегову одежу. Марта сердилася й казала, що ніколи більше не буде Олеговою дівчиною, а Олег відгризався. Реготали всі, крім Юрка. Зрештою, коли отямилися, Юрка біля нас не було.

– Шо случилося? – спитав у мене Геннадій.

– Сам знаєш! – по-півнячому відповів я. – Юрко втратив невинність.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Тоді в неї з рота починала сипатися у швидкому темпі нудна полова, та й говорила вона такою ж мовою, як Олег.

Як прочитав я в творі свого земляка, якому, до речі, й переиовів оцю історію, через що й записує він її не від свого, а від мого «я».

Вчилась ж бо в нашому інституті.