Валерій Шевчук - Жінка-змія

По тому я взяв Оксану за руку, і ми пішли геть від компанії, на цей знак і інші розбилися попарно, як було кожному призначено, і розбрелися по кущах.

Ми лягли з Оксаною під осокора в густу траву, власне, отак упали на землю і дивились у небо, яке поступово загасало, але ще було ясне, бо на заході малиново палало, і червонувате світло розливалося небом, запалюючи в ньому хмари. Я відшукав у траві Оксанину руку і стис її, дівчина на мій потиск відповіла. Тоді я повернувся на бік і схилився над її й досі розпашілим лицем – ми почали безпристрасно цілуватися, тобто я шукав її вуста, натрапляв на них, але Оксана їх прибирала, але вже після поцілунку.

– Цілуються тоді, коли люблять! – сказала Оксана, коли відірвалася від поцілунку довшого.

– Перестань! – сказав я, і моя рука сковзнула їй на груди.

Вона цього разу не боронилася, отож я цілував її, одночасно пестячи перса. Від того осмілів, і рука моя натрапила їй на лоно, але тут зустрілася з рукою її – це був той випадок, коли Оксана мої домагання рішуче перепиняла. Але був сьогодні вечір особливіший, я відчув, що сьогодні її рука опирається не так рішуче, та й не спиняла вона мене голосом, отож опірна сила досить швидко зламалася, і я відчув її оголене стегно. Але там далі все було міцно перекрите купальником.

– Ти що, в купальнику? – спитав розчаровано я, сідаючи.

– Ну да, думала, що купатимемося.

– Могли б купатися і без купальників, – сказав я.

– Я так не можу, – серйозно сказала Оксана після паузи. – І взагалі, таке роблять тоді, коли люблять.

– Але хто сказав, що я тебе не люблю?

– Не сказав, що й любиш, – рівно відрізала Оксана.

Мій пал пропав. Зрештою, сьогодні в мене виходила з нею не «лінива любов», а майже активна, але той чортовий купальник усе зіпсував. Окрім того, вона відверто вимагала в мене освідчення. Але я того чинити не бажав, щоб бути, зрештою, чесним перед нею, адже вона увіч непогана і незіпсована дівчина. Принаймні не така, як Марта, яку тільки торкни, й вона лягає.

– Ще не готовий до цього, – мовив знічено.

– То й не розпускай рук, – рівно сказала Оксана і сіла. – Пішли походимо.

Я був розчарований, але робити нічого. Ми звелися і пішли. Мій язик молов якісь мудроти, а вона слухала і, як завжди, підтримувала розмову короткими, часом цілком наївними запитаннями. Отже, ми стадію «лінивої любові» й цього разу не перейшли, хоч сьогодні я був до того готовий. Але сягли у «лінивому коханні» далі – вперше я відчув її лоно, хай через купальника – досі вона такого мені не дозволяла. Через це рука моя ніби щеміла, а в грудях не зникало хвилювання.

Зрештою, рушили до місця нашої зупинки, небо вже догасло, але було трохи видно. Всі виявилися на місці, за винятком Юрка з горбункою Зоєю. Я глянув на своїх товаришів: по них видно було, що відбулося. Щодо Олега й Марти – й так усе ясно, а Геннадій цвів. Він підморгнув мені, Лєна дивилася кудись убік, і її обличчя стало зовсім таке, як буває в Олега: холодне й непроникне. Ми пожартували щодо Зої та Юрка і почали чекати, запаливши вогнище і доїдаючи та допиваючи те, що залишилося. Зрештою, побачили і їх. Зоя йшла попереду по стежці така, як завжди, із гордо зведеним прекрасним обличчям, а ззаду плуганився якийсь знічений, знищений і ніби розтерзаний Юрко. На вустах у Зої цвіла таємнича усмішка.

– Ша, хлопці й дівчата, – шепнув я, миттю збагнувши, що сталося. – 3 Юрка не сміятися!

– Ясне дєло! – сказав Геннадій, а Лена не стрималася і по- блазенському хихикнула. Марта залишилася цілком байдужа, а Оксана, коли я на неї зирнув, відвела очі.

– Бистрєй ідіте! – крикнув Зої та Юрку Олег. – А то ми тут всьо без вас з’єдім!..

Ми поверталися юрбою вже в темряві. Знову весело галакали і жартували – мовчав лише Юрко. Ішов позаду і ніби вже не належав до нашої компанії.

Перебиратись через каміння у пітьмі було незручно, через це вирішили спуститися нижче по річці, де був пляж, а отже, й підводного каміння менше, там пороздягатися і перепливти: дівчата при цьому вручать свою одежу хлопцям для переправи.

– Я піду через каміння, – сказала незворушно Зоя, до речі, на Юрка вона тепер не звертала жодної уваги.

Ми не перечили, бо чому не хотіла роздягатися – річ ясна. Гукнула нам на прощання і розчинилась у темряві, хоч і темрява сьогодні не була така густа. Тільки тоді я підійшов до Юрка і обійняв його за плечі. Від інших ми відстали – галасували попереду.

– Що, Юрку? – спитав я тепло.

– Буза вийшла, – мовив пригнічено Юрко. – Сьогодні я згубив невинність.