Валерій Шевчук - Жінка-змія

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерій Шевчук - Жінка-змія» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: foreign_language, foreign_language, literature_20, foreign_contemporary, narrative, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Жінка-змія: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Жінка-змія»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Жінка-змія» Валерія Шевчука – це фантастична повість, наповнена міфологічними образами***. В основі сюжету твору – взаємини між чоловіком і жінкою-змією, образ якої походить з причорноморської легенди про змієногу діву. Найвідомішими творами автора є «Дім на горі», «Три листки за вікном», «Тіні зникомі», «Набережна 12», «Середохрестя», «Вечір святої осені», «Крик півня на світанку», «Долина джерел», «Тепла осінь», «Двоє на березі» тощо. Валерій Шевчук – український письменник-шістдесятник, майстер історичної, психологічної та химерної прози.

Жінка-змія — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Жінка-змія», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Усе гаразд, мамо! – сказав Юрко, і мати причинила двері.

Отже, час гулянки було визначено на суботу, тобто на завтра; дівчата мали організувати харчі, а ми – випивку, все як звичайно. Незвичайне було інше: горбунка Зоя таки зуміла впевнено і без перепон увійти в нашу компанію. Ми розійшлися, а Юрко пішов провести мене.

– Не журися, Юрику, – сказав я м’яко товаришеві. – Ну, що тратиш?

– Чому ти проти мене? – спитав гостро Юрко.

– Та не був я проти тебе, – мовив я. – Це ж виграшки! Що, боїшся її?

– Не знаю, – тихо сказав Юрко. – Вона не така, як наші дівчата.

– Що значить – не така?

– Не знаю! Бачиш, коли признатися відверто, чомусь мені нудно стає від наших гулянок, від отого обміну хлопцями та дівчатами… Ти та Оксана ще нічого, а ті… вони ж нам чужі!..

– Старий стаєш?

– Може, й так. А може, й ні! Хочеться чогось серйознішого, а не все хі-хи-ха-ха! Балачки про бабів, оці ігри, розиграші, гадання. Якесь воно несправжнє…

– А що справжнє, Юрку? – спитав я. – Ми молоді, отже, намагаємося зробити своє життя цікавим. Хіба це зле? Бо що нас чекає далі: робота, родина, діти – одне і те ж щодня, чи ж не нудота? Якесь болото, в яке опускатимешся, поки не ковтне. А тоді – гроб і духовий оркестр, – я замугикав траурного марша. – Не красота?

– Хто зна, – задумливо сказав Юрко. – А мені здається, що в житті є щось більше і цікавіше.

– Гадаєш, є?

– Переконаний, – сказав Юрко. – Я тут познайомився з деякими людьми. І вони дали мені почитати книжки. Але такі книжки, що за них можуть у тюрму запроторити. Хочеш, дам почитати. Тільки це між нами.

– Це як революціонери? – спитав я. – Ні, Юрку, цього я не хочу і тобі не раджу. По-перше, мене зовсім не вабить тюрма. А по-друге, я переконався, що жодна революція не приносила людству добра, а тільки лихо, кров та руїну. Я хочу жити, Юрку! Дивитися на світ, любити дівчат, тобто робити життя цікавим. А все інше мене не обходить!

– Гаразд! – зітхнув Юрко. – Може, маєш рацію. Але колись тобі оце ніби цікаве осточортіє. Що тоді?

– Ну, ні! – засміявся я легковажно. – І тобі раджу його любити. Поки є дівчата, і сонце, і сміх, і веселощі – доти людина щаслива.

Ми озирнулися. По вулиці йшло двоє п’яних. Обійнялися й мимрили якусь пісню.

– Щасливі ті, що володіють, – сказав Юрко. – Як це ти кажеш латиною?

– ВеаП розісіеігіиз, – сказав я.

Ми розсміялися.

ІІІ

Отже, ми зустрілися наступного дня, і горбунка Зоя невимушено ввійшла в наше товариство. Вона була весела і жартівлива, що рідко трапляється серед дівчат, бо сміхотливі та жартівливі – це не одне і те ж. Сміхотливі люблять, щоб смішили їх, самі ж не смішать ніколи, а жартівливі смішать інших.

Ми рушили юрмою, навантажені, як віслюки, їжею, пляшками, магнітофоном, ковдрами, через острів, із великим сміхом перебралися через каміння, часом зіслизуючи в воду й мокнучи, або й обляпуючи зумисне одне одного. Найвправнішою серед нас виявилася Зоя, вона стрибала з каменя на камень, ніби ціле життя цим і займалась, як пташка, і це було дивно, бо ми всі виросли на околиці, і цим камінням і справді все життя стрибали, а вона ж була прийда. Зрештою, наші дівчата зумисне вдавали із себе незграбних і вимагали в нас допомоги – так було веселіше. Отже, я підтримував Оксану, Геннадій – Лєну, Олег – Марту, а Юрко тут і діла не мав, бо його пара допомоги не потребувала і в незграбу гратися не бажала.

Потім ми вибралися на гору, знайшли там гарну галявинку, дівчата почали розставляти на ковдрах наїдки і напої, а я з Олегом возилися біля магнітофона, – щось там заїдало. Геннадій лежав, підмостивши під голову руки, заклав до рота травинку і, пожовуючи її, блаженно дививсь у небо, Юрко проходжувався стежкою – якийсь був трохи не в собі.

Зрештою, їжу й напої розставлено, Геннадій розкупорював пляшки, магнітофона налагоджено, й наші молоді шлунки заволали – всі накинулися на напої та їжу, проголошуючи дурноверхі тости, жартували, розповідали анекдоти й реготали. Зоя не відставала, нічим із поміж інших не виділяючись, обличчя її палало і від того здавалося ще чудовішим, я кілька разів зустрівся з нею поглядом і щоразу мене ніби обпікало, тобто відбувалося те саме, що й уві сні, – я на мить ніби дерев’янів, а в голові наморочилося. Здається, це саме відчували інші хлопці, окрім Юрка, який сидів біля Зої, і перезиратися з нею йому було не з руки.

Ми горланили, кричали, дівчата вискітливо сміялися, вискітливо сміялася і Зоя, і тут вона мала ще одну ваду: сміх її був надмірно голосний і трохи неприємний, вискучий. Зрештою, наситили шлунки, якраз настільки, щоб не бути утяженими і щоб не бути п’яними, а тільки підбадьореними. Олег вмикнув магнітофона, і ми кинулися в танець, викручуючись, виламуючись, викаблучуючись кожен перед своєю дамою, але з ними не з’єднуючись – такі були тоді танці. Зоя танцювала розкішно, темпераментно, приблизно десь так, як Клава на дискотеці, і я побачив задоволено, що Юрко перестав киснути – ритм та музика захопили і його, і він крутився довкола горбунки Зої чортеням, а вона виразно напирала на нього, наставляючи лоно і груди. Отже, все було гаразд: потім ми знову їли й пили і знову бацали, перемішувалися між собою, а тоді поверталися до своєї пари, і так застали нас сутінки, бо ми вибралися на гулянку, як звичайно, під кінець дня.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Жінка-змія»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Жінка-змія» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Валерій Шевчук - Юнаки з вогненної печі
Валерій Шевчук
libcat.ru: книга без обложки
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - На полі смиренному
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Роман юрби
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Око Прірви
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Панна квітів
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Біс Плоті
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Срібне молоко
Валерій Шевчук
Валерій Шевчук - Дім на горі
Валерій Шевчук
Отзывы о книге «Жінка-змія»

Обсуждение, отзывы о книге «Жінка-змія» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x