Коллектив авторов - Основи економічних знань

Словарь иностранных слов. – М.: Рус. яз., 1986. – С. 252.

До речі, надзвичайно важливе значення оволодіння такою загальною методологією досліджень у процесі пізнання специфічних проблем предмета будь-якої конкретної науки, зокрема й економічної теорії, глибоко уявляли вчені ще у період становлення диференційованої системи економічних наук. Так, наприклад, видатний філософ Сергій Булгаков у знаменитій праці «Філософія господарства» (1912) підкреслював, по-перше, існування проблеми методологічного догматизму в політичній економії того часу і, по-друге, визначав шлях звільнення від такого догматизму: це «…зусилля філософського аналізу. Потрібно піддати, – писав С. Булгаков, – сумніву те, в чому не прийнято та непристойно навіть мати сумнів» [15, с. 11].

Підхід (як поняття та інструмент у системі методів наукового дослідження) уявляє собою дію (або комплекс дій), націлену на визначення ключових цілей, принципів, інструментів аналізу економічних явищ і процесів. Передбачає формування відповідної парадигми та методології дослідження цих явищ. Визначає ставлення дослідника до сутності та ролі певних економічних і позаекономічних підсистем у досягненні синергетичного ефекту від їх взаємодії для усієї метасистеми.

У науковій та навчальній літературі можна зустріти досить велику кількість визначення поняття інститут, наприклад: 1. Інститут – це прийняті у суспільстві правила взаємодії індивідів, що склалися в процесі розвитку культури та визначають звичний спосіб організації тієї чи іншої сфери суспільного життя (Корнійчук). 2. Інститути – це правила гри у суспільстві або, висловлюючись більш формально, створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідносини між людьми (Д. Норт). 3. Інститут – це сукупність, яка складається з правил або декількох правил та зовнішнього механізму примусу індивідів до виконання цього правила (В. Л. Тамбовцев). Перелік дефініцій можна було б продовжити, однак найважливіше нам стає зрозумілим. Кажучи словами одного з батьків неоінституціоналізму Дугласа Норта – «головна роль, яку інститути відіграють у суспільстві, полягає у зменшенні невизначеності шляхом встановлення стійкої (хоча й не обов’язково ефективної) структури взаємодії між людьми» [12, с. 21].

Див.: Энциклопедия предпринимателя. – СПб. ТОО «Олбис», АО «Сатисъ», 1994. – С. 198.

Див. докладніше: Нуреев Р. Теории развития: новые модели экономического роста (вклад человеческого капитала) // Вопросы экономики. – 2000. – № 10. – С. 138 – 187.

Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 46. – Ч. ІІ. – С. 222.

Афанасьев В. Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – С. 290.

В умовах трансформації економічних систем під впливом НТР, економічних і соціальних чинників філософія поглядів щодо місця та ролі людини у системі суспільного виробництва, її функцій мотивів діяльності значно поглиблюється. Це знаходить свій прояв, зокрема, у появі нової інституціональної форми визначення сутності людини – людини інституціональної.

Як бачимо, філософське розуміння Геґелем багатомірності сутності та потреб людини знаходить свій розвиток і підтвердження в умовах переходу суспільства, економічної системи до нової якості умов їх функціонування та відтворення. Отже, ігнорувати таке розуміння місця та ролі кожної окремої людини у суспільстві, в економічному житті не тільки не етично, але й не прагматично, небезпечно, оскільки найбільш раціональні економікоматематичні моделі економічного розвитку країни у посттрансформаційний період чим далі тим більше будуть наражатися на проблеми неадекватності цілей країни і системи мотивації залучення громадян до їх реалізації.

Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 1. – С. 604.

Нестеренко А. О чем не сказал Уильям Баумоль: вклад ХХ столетия в философию экономической деятельности // Вопросы экономики. – 2001. – № 7. – С. 8; Фукуяма Ф. Доверие, социальные добродетели и созидание благосостояния // Новая постиндустриальная волна на Западе: антология / под ред. В. Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – С. 123 – 162.

Марч Дж. Г., Ольсен Й. Новий інституціоналізм: організаційні чинники у політичному житті // Огляд американської політичної науки. – Вашингтон, 1984. – № 3. – С. 734 – 749.