Коллектив авторов - Основи економічних знань

Наукове мислення відрізняється від побутового, як підкреслюють учені, насамперед здатністю «створювати (конструювати) точні та однозначні абстрактні та ідеальні об’єкти, логічно взаємопов’язані системи таких об’єктів (наукову реальність), формулювати закони і принципи їх самоорганізації, зміни та розвитку, пояснювати, передбачати їх поведінку та ефективно використовувати в інтересах людини для її успішної адаптації до оточуючої дійсності, її структуризації, для контроля та управління природними та соціальними процесами» [9, с. 461].

Ойкумена (грец. oikumene – oikeo – населяю) – сукупність областей планети, які, за уявою давніх греків, були заселені людиною – [9, с. 343].

Про це йдеться, наприклад, у праці Ксенофонта «Економікос» («Домобудівництво»), працях Аристотеля (384 – 322 рр. до н. е.), який сформулював власні погляди на природу приватної власності, вартості, багатства, грошей, капіталу, ціни тощо; у Китаї того часу принципи організації економічного життя, управління економічними та соціальними процесами сформулює згодом усесвітньо відомий вчений – філософ, мислитель, педагог Конфуцій (Кун-цзи – 551 – 479 рр. до н. е.). Більш докладно про це читайте у [7].

Парадигма (грец. paradeigma – приклад, зразок) – висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання, що панують протягом певного історичного періоду у науковому співтоваристві. Зміна парадигми являє собою наукову революцію.

«Якщо мінова вартість товарів визначається кількістю праці, втіленої в них, то будь-яке зростання цієї кількості повинно збільшувати вартість того товару, на який вона витрачається, а будь-яке зменшення – знижувати її» [14, с. 404].

«Якщо ми уявимо собі стан суспільства, у якому досягнуті великі успіхи, в якому промисловість і торгівля процвітають, то ми, як і раніше, знайдемо, що вартість товарів змінюється відповідно до того ж принципу: визначаючи, наприклад, мінову вартість панчіх, ми знайдемо, що їх вартість порівняно з іншими речами залежить від усієї кількості праці, яка необхідна для виготовлення їх і доставки на ринок» [14, с. 412]. Більш детально див.: Розділ ІІІ. На вартість товарів впливає не лише праця, застосована безпосередньо до них, але й праця, витрачена на знаряддя, інструменти та споруди, які сприяють цій праці [там само, с. 410 – 416].

Сутність індустріалізації (лат. industria – старанність, діяльність) знаходить свій прояв у процесі формування у народному господарстві окремих країн технологічних систем, пов’язаних із масовим застосуванням машинного виробництва, домінуванням в економіці промислового виробництва.

До речі, німецький вчений Д. Зенгхаас визначив пряму залежність між якістю та наслідками індустріалізації для економіки країни та якістю процесів модернізації в аграрному секторі. На його думку, індустріалізація країни ніколи не досягала рівня, на якому починається самопідтримуване зростання, якщо їй не передувало або не супроводжувало її капіталістичне перетворення сільського господарства. Спроби індустріалізації у таких випадках «захлиналися», зростання економіки зупинялося, а країна опинялася перед перспективою перетворитися в експортера сільськогосподарської та мінеральної сировини для сусідів, що переживають промислове піднесення, або витіснялася на маргінальні позиції, стаючи слаборозвиненим «ведмежим кутом» Європи.

Як справедливо підкреслюють учені, чим довше промисловість, що зароджувалася в одних районах, взаємодіяла із докапіталістичним господарством інших, живлячись їх дешевою працею, продовольством, сировиною, користуючись невигідними для сільського господарства умовами обміну, тим повільніше йшло визрівання буржуазного суспільства. Це, у свою чергу, породжувало цілу низку чинників гальмування процесу системної індустріалізації, насамперед таких як: слабкість мотивів і стимулів диверсифікації структури виробництва, недостатній розвиток внутрішнього ринку, деструктивні процеси у суспільному поділі праці як у межах національної економічної системи, так і на рівні регіональної та світової економіки.

К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения. – 2-е изд. – Т. 20. – С. 544.

Синергізм, синергія (грец. synergeia) – варіант реакції організму (зокрема й соціального організму) на комбінований вплив двох або декількох лікарських речовин (чинників), який характеризується тим, що така дія перевищує дію кожного компонента, функціонуючого окремо.