Коллектив авторов - Основи економічних знань

3) здатність до сприйняття багатовимірності та складності економічного життя, багатоваріантності соціально-економічного розвитку, до усвідомлення того, що різні підходи, школи, напрями визначають тільки його окремі сторони, розкривають частки істини, отже, визнання правомірності існування тенденції «руху до синтезуючого мислення, вільного від вузькості та конфронтаційності»;

4) визнання можливості та закономірності зміни цільових установок і ціннісних орієнтацій суб’єктів економічної діяльності у бік їх збагачення; рівноправності економічних та позаекономічних чинників розвитку сучасної економічної та господарської систем;

5) визнання та використання принципу методологічного плюралізму, подолання предметної й методологічної автаркії при дослідженні природи економічних явищ і процесів, оскільки багато проблем політико-економічного характеру можна вивчити завдяки співпраці на теоретичному рівні різних соціальних дисциплін;

6) визнання правомірності розвитку та збагачення понятійного апарату політичної економії та економічної теорії, зокрема за рахунок таких багатосутнісних категорій і понять, як економічна свобода, економічна та політична влада, інтелектуальний, соціальний, політичний капітал, інститути, соціальна конкуренція, соціальна відповідальність бізнесу, соціальне партнерство, громадянське суспільство, довіра тощо, без використання яких сьогодні неможливо забезпечити глибокий і всебічний аналіз тенденцій розвитку економіки та суспільства.

Названі принципи побудови сучасної парадигми дають підстави стверджувати про доцільність використання в процесі дослідження складних соціально-економічних систем системної парадигми, системної моделі постановки проблем і методів їх розв’язання, за допомогою якої можна подолати міжсистемні оболонки та шляхом з’ясування механізмів взаємовпливів різних сфер суспільного життя відшукати найефективніші важелі впливу на економіку, забезпечити поліпшення у становищі всіх суб’єктів господарської діяльності.

На думку Я. Корнаї, увага дослідників, які послуговуються системною парадигмою, має фокусуватися не на економічних, політичних чи культурних подіях і процесах як таких, а на більш постійних інститутах, усередині яких ці події та процеси виникають і які здебільшого визначають курс їх розвитку. Цілком логічно припустити, що до таких глибинних інститутів сучасної економічної системи можна віднести насамперед соціально-економічні відносини, відносини власності і, зокрема, інтелектуальну власність, економічну та політичну владу, працю (її характер і зміст), економічні та соціальні закони розвитку, мотиваційні системи, в тому числі економічну свободу, соціальну справедливість, соціальне партнерство, соціальну конкуренцію, соціальну відповідальність, громадянське суспільство, які й становлять предмет дослідження сучасної політичної економії.

До ключових методологічних засад у сучасній економічній науці належать:

•необхідність збереження єдиної сутності понять і категорій у процесі використання їх різними економічними науками;

•визнання багатоступінчатості та складної структури сутності тих чи інших категорій, явищ і процесів;

•філософський підхід до аналізу економічних проблем і, зокрема, філософію взаємопроникнень;

•поєднання каузального та суб’єктивного підходів у дослідженнях складних економічних і соціальних процесів;

•широке застосування цивілізаційного підходу в економічних дослідженнях;

•активне використання досягнень інституціональної теорії як методологічної бази політико-економічних досліджень.

Зміна матеріальної й інтелектуальної основи праці під впливом НТР, значне ускладнення та збагачення її форм, характеру, змісту активізують чинники, що забезпечують подальший процес її усуспільнення, зростання взаємозумовленості, взаємозалежності як різних видів і форм праці, так і різних суб’єктів економічної діяльності – носіїв здатності до праці.

Інформаційне суспільство, суть якого пов’язана як із розвитком інтелектуального потенціалу індивіда та суспільства, «здатністю трансформувати наукові знання у кінцевий продукт високих технологій», так і з динамізацією процесів виробництва в національному та глобальному масштабах, продукує кілька напрямів у розвитку системи потреб. З одного боку, це потреби народного господарства у знаннях, інтелектуальних технологіях, отже, у новому, інтелектуальному типі працівника, який може створювати та впроваджувати такі технології, забезпечуючи реально високий рівень конкурентоспроможності країни, галузі, окремого бізнесу; з іншого – це якісно нова система, тобто структура потреб самого працівника, оскільки перетворення високого професіоналізму окремих або небагатьох спеціалістів на масове явище за умов ринкової економіки та НТР веде до якісних змін соціального характеру, збагачення системи цілей діяльності багатьох найманих працівників, перетворення значної їх кількості на рівноправних і вільних партнерів бізнесу.