Коллектив авторов - Основи економічних знань

На наш погляд, неокласична економічна теорія, звертаючись до функціонально-факторного аналізу механізмів використання обмежених ресурсів, свідомо чи несвідомо відсторонюється від реальної умови та проблеми їх функціонування, яка полягає в такому: обмеженість ресурсів має, крім природного, технологічного, ще й інституціональний, соціальний або мотиваційний характер.

Якщо визнати необхідність урахування такого підходу, де розуміння причин, чинників і форм прояву обмеженості ресурсів, можна констатувати як право на відхід неокласики від класичної політичної економії у бік надання переваг у предметі дослідження закономірностей суспільного відтворення функціональним зв’язкам, техніко-економічним чинникам забезпечення системної економічної рівноваги, так і підстави для існування як базової структури предмета класичної політичної економії.

Таке твердження, на наш погляд, має право на існування, особливо за сучасних умов «завершення автономії економіки» (Д. Белл), зростання потреб і тенденцій до гуманізації виробництва та суспільства, що вимагає дослідження соціальноекономічних причин і чинників впливу на рівень, характер та зміст обмеженості ресурсів, ефективності їх використання саме з боку соціальних мотиваційних чинників такої обмеженості. Такі дослідження, до того ж системного характеру, стають вельми актуальними, бо повертають до наукового життя політичну економію і водночас збагачують її предмет і методологію внаслідок ускладнення процесів економічного і соціального розвитку. Такі категорії, як капітал, праця, підприємництво, власність за своєю сутністю, змістом, функціональними ознаками нагадують у сучасній економічній системі структуру археологічних розкопок у місці тривалого постійного проживання та життєдіяльності людей – скільки шарів ґрунту не знімай, відкривається нова інформація про певний період цієї діяльності, відмінний від попереднього, однак те, що об’єднує всі ці періоди, незмінне у своїй сутності: це діяльність, праця. Те саме відбувається, зокрема, і з категорією капітал – зберігаючи всі сутнісні функції її первинного значення, кожна наступна форма: капітал людський, інтелектуальний, соціальний, політичний тощо свідчить про збагачення, розгортання цієї сутності, функцій, інституціональних форм взаємодії основних суб’єктів економічного життя в напрямі його розвитку й гармонізації.

Таким чином, можна говорити про збагачення предмета сучасної політичної економії. Серед її напрямків виділяють: радикальну (або) немарксистську політичну економію (Дж. Герлі, П. Суїзі, П. Баран, Р. Мілс, Е. Фром, Г. Маркузе, Е. Хант, Дж. О’Коннор), субстантивістську політичну економію К. Поланьї, нову (або конституційну) політичну економію Дж. Б’юкенена (Дж. Б’юкенен, В. В. Чекмарьов) та міжнародну (або глобальну) політичну економію (С. А. Афонцев, В. С. Савчук, Ю. К. Зайцев).

Представники радикальної, або немарксистської, політичної економіїпредметом дослідження визначають стан і природу суперечностей сучасної економічної та соціальної системи, суспільства в цілому. Серед основних напрямів їх досліджень можна виділити критичну переоцінку неокласики, заперечення можливості внутрішньої трансформації капіталізму, аналіз позаекономічних чинників економічного розвитку. Представники даного напряму створили теорію «економічного надлишку», суть якої полягає у тому, що використання економічної влади монополій та олігополій відбувається лише у власних інтересах. Принципи народовладдя, пряма демократія, розвиток планування державної власності виступають головними умовами формування нового суспільства.

Субстантивістська політична економіяКарла Поланьї визначає предметом дослідження загальні закони економічного розвитку, сутність і форми взаємовпливів економічних, соціальних і політичних інститутів у процесі формування принципів і механізмів реалізації взаємозв’язків між суб’єктами господарювання. Також у рамках цієї теорії розглядаються основи сутнісних процесів у суспільстві в його історичній трансформації; досліджуються причини конфлікту «між ринком та елементарними вимогами упорядкованого соціального життя», а також можливі шляхи забезпечення свободи людини від поневолення ринком, здатності вільно створювати та формувати суспільство; також розглядаються зміни місця господарства в суспільстві як «дослідження способів інституціонального оформлення економічного процесу в різний час і в різних місцях».