Аґата Крісті - Карибська таємниця

– Мені приємно це чути, – сказав доктор Ґрем.

– Звісно, майор, мабуть, занадто полюбляв пити пунш, – замислено проказала міс Марпл.

– Так. Алкоголь не на користь, коли в тебе високий тиск.

– Від тиску можна приймати пігулки, це правда?

– Так. Є кілька їхніх різновидів на ринку. Пляшечку з такими пігулками знайшли і в його кімнаті: «Сереніт».

– Яких великих успіхів досягла сьогодні наука, – сказала міс Марпл. – Лікарі багато чого можуть, правда ж?

– Ми маємо одного великого конкурента, – сказав доктор Ґрем. – Природу. А іноді люди пригадують і деякі добрі давні домашні засоби.

– Наприклад, покласти на поріз павутину? – запитала міс Марпл. – Ми часто вдавалися до цього засобу, коли я була дитиною.

– Вельми розумно, – сказав доктор Ґрем.

– І припарку з насіння льону на груди або втирання камфорної олії від кашлю.

– Я бачу, вам відомі всі засоби домашнього лікування, – сміючись, сказав доктор Ґрем. Він підвівся: – Як ваше коліно? Не дуже болить?

– Ні, я почуваюся з ним набагато краще, значно краще.

– Навряд чи ми вгадаємо, що тут більше допомогло, природа чи мої пігулки, – сказав доктор Ґрем. – Пробачте, що я не зміг допомогти вам більше.

– Але ви були дуже добрим до мене – мені соромно, що я забрала у вас стільки часу. Ви сказали, що в гамані майора були якісь фотографії?

– О, так, одна дуже давня, де майор був знятий верхи на поні під час гри в поло, а на другій він наступив ногою на вбитого тигра. Було ще кілька таких світлин, що зберігали пам’ять про його молодість. Але я переглянув їх дуже пильно, повірте, і серед них не було фотографії вашого небожа, такої, яку ви мені описали.

– О, я не сумніваюся, що ви дивилися дуже пильно, мені просто стало цікаво. Ми всі схильні зберігати всілякі дивні дрібнички зі свого минулого…

– Свої давні скарби, – сказав лікар, усміхаючись.

Він попрощався й пішов.

Міс Марпл залишилася, замислено дивлячись на пальми та море. Протягом кількох хвилин вона не звертала уваги на своє плетиво. У неї був тепер факт. Вона мусила подумати про цей факт і про те, що він міг означати. Фото, яке майор дістав зі свого гамана й так швидко запхав назад, не знайшлося там по його смерті. То була не така річ, яку майор міг би викинути. Він засунув її до свого гамана, і вона мусила бути в його гамані, коли він помер. Гроші хтось міг би вкрасти, але ніхто не став би красти фотографію. Якщо тільки в когось не було вагомих причин, щоб так зробити…

Вираз обличчя в міс Марпл був суворий. Вона мусила ухвалити рішення. Залишить вона чи не залишить майора Полґрейва спокійно лежати в його могилі? Чи не буде найліпше так і зробити? Вона процитувала, важко переводячи подих: «Тепер Дункан навіки заснув. Життя лихоманка минула» [2] В. Шекспір. «Макбет». . Ніщо вже не може завдати болю майорові Полґрейву. Він подався туди, де жодна небезпека його не дістане. Чи було лише збігом обставин, що він помер саме в минулу ніч? Чи це відбулося не випадково? Лікарі сприймають смерть старої людини дуже легко. А надто якщо в її кімнаті знаходять пляшечку з пігулками, що їх люди з високим тиском повинні приймати щодня, поки вони живуть на світі. Але якщо хтось витяг фотографію з майорового гамана, та ж таки людина могла занести до його кімнати пляшечку з пігулками. Щодо неї, то вона жодного разу не бачила, щоб майор приймав пігулки. І про свій кров’яний тиск він ніколи з нею не розмовляв. Єдине, що він дозволяв собі говорити про своє здоров’я, було визнання: «Я вже не такий молодий, яким був». Іноді він трохи засапувався, дихав якимсь трохи астматичним диханням, але чогось серйознішого за ним вона не помічала. Але хтось згадав про те, що в майора був високий кров’яний тиск. Молі? Міс Прескот? Вона не могла пригадати.

Міс Марпл зітхнула, а тоді стала втішати себе словами, які вона не промовляла вголос: «Ну ж бо, Джейн, чого ти там собі навигадувала? Чи маєш ти якусь реальну основу, щоб оперти на неї свої міркування та здогади?»

Вона простежила, крок за кроком, настільки ретельно, наскільки змогла, розмову про вбивство та вбивць, що відбулася між нею та майором.

– О, Господи, – сказала міс Марпл. – Я не бачу найменшої можливості, як за це взятися…

А проте вона знала, що спробує неодмінно.

Міс Марпл прокинулася дуже рано. Як і багато старих людей, вона спала чутливим сном і мала періоди безсоння, протягом яких міркувала про те, що робитиме впродовж наступного дня або й кількох наступних днів. Зазвичай ішлося про справи приватні або суто домашні, нікому не цікаві, крім неї самої. Але сьогодні міс Марпл думала про ймовірне вбивство й про те, що вона робитиме, якщо її підозри слушні. На жаль, вона мала у своїх руках лише одну зброю – і цією зброєю були балачки.