Єдиною людиною, якій його бракувало, була міс Марпл. Не те щоб вона відчувала якусь особисту приязнь до нього, але він був представником того життя, яке вона знала. Вона помітила, що з віком людина розвиває в собі звичку слухати; слухати, можливо, без особливого інтересу, але було між нею та майором те бажання взаємообміну життєвим досвідом, яке властиве людям старим. У ньому було щось веселе й істотно людське. Вона не тужила за майором Полґрейвом, але їй його бракувало.
Надвечір того дня, коли відбувся похорон і вона сиділа на своєму улюбленому місці, доктор Ґрем підійшов і сів поруч із нею. Вона відклала свої плетільні дротики й привіталася з ним. Він сказав відразу тоном вибачення:
– Боюся, я приніс вам невтішну звістку, міс Марпл.
– Справді? Про мою…
– Так. Ми не знайшли тієї світлини, яка була вам така дорога. Боюся, це буде розчаруванням для вас.
– Атож, це для мене розчарування. Але не таке вже й гірке. Ішлося про звичайну старечу сентиментальність. Тепер я розумію, що була надто сентиментальною. Фотографії не було в гамані майора Полґрейва?
– Ні. Не знайшли ми її й деінде серед його речей. Знайшли тільки кілька листів, газетних вирізок та іншої всякої всячини, але ніде не було тієї фотографії, про яку ви мені розповіли.
– Ну що ж, нічого не вдієш, – сказала міс Марпл. – Дуже вам дякую, докторе Ґрем, за той клопіт, якого я вам завдала.
– О, не такий то вже був і клопіт. Але я добре знаю зі свого власного досвіду, як багато означають для людини родинні дрібнички, а надто тоді, коли до тебе приходить старість.
Стара леді пережила це потрясіння досить легко, подумав він. Майор Полґрейв, либонь, натрапив на знімок, коли щось діставав зі свого гамана й, навіть не замислившись над тим, як він міг туди потрапити, порвав його як щось йому непотрібне. Але, безперечно, те фото було дуже потрібне цій старій дамі. А проте вона була веселою і, здавалося, сприйняла свою невдачу з філософською незворушністю.
Проте внутрішньо міс Марпл була далека як від веселого, так і від філософського настрою. Їй був потрібен певний час, щоб обміркувати ситуацію, і вона була також сповнена рішучості використати свої теперішні можливості з максимальною ефективністю.
Вона затягла доктора Ґрема в розмову з ентузіазмом, який навіть не намагалася приховати. Цей добрий чоловік, пояснюючи її балакучість природною самотністю старої леді, намагався відвернути її думки від втрати фото, весело й приязно розповідаючи їй про життя на Сент-Оноре та в інших цікавих місцях, де міс Марпл, можливо, захочеться побувати. Він і не помітив, як розмова знову повернулася до смерті майора Полґрейва.
– Це дуже сумно, – сказала міс Марпл. – Померти так далеко від дому. Хоч із його розповідей я зрозуміла, що він не мав близької родини. Здається, він жив сам-один у Лондоні?
– Він багато подорожував, я думаю, – сказав доктор Ґрем. – Принаймні взимку. Йому не подобалися наші англійські зими. Я не бачу підстав звинувачувати його за це.
– Та звісно, таких підстав немає, – сказала міс Марпл. – А може, він мав якісь особливі причини, скажімо, слабкі легені або інше захворювання, що примушували його зимувати за кордоном?
– О ні, не думаю.
– У нього був дуже високий тиск, хтось мені казав. Лихо та й годі. Сьогодні ми так часто про це чуємо.
– Він казав вам, що в нього високий тиск?
– Ні, ні. Сам він ніколи про це не згадував. Я чула від когось іншого.
– Он як.
– Я думаю, – провадила міс Марпл, – що за таких обставин його смерть була вельми ймовірною.
– Не обов’язково, – сказав доктор Ґрем. – Сьогодні існують методи контролю за кров’яним тиском.
– Його смерть була дуже несподіваною. Але мені здається, ви не дуже здивовані.
– Мене не могла особливо здивувати смерть чоловіка в такому віці. Але я її, звичайно, не чекав. Щиро кажучи, мені завжди здавалося, що він у чудовій формі, але я ніколи не оглядав його в професійному плані. Я ніколи не вимірював його кров’яний тиск або щось подібне.
– Чи можна визначити – я хочу сказати, чи може лікар визначити, – коли людина має високий кров’яний тиск, лише подивившись на неї? – запитала міс Марпл тоном наївної зацікавленості.
– Ні, з одного вигляду це неможливо визначити, – сказав доктор Ґрем, усміхаючись. – Треба провести певне обстеження.
– О, розумію. Вам треба обмотати оту гумову штуковину навколо руки, а потім її напомпувати – терпіти цього не можу. Але мій лікар сказав, що для мого віку тиск у мене цілком прийнятний.
Читать дальше