Дарина Гнатко - Радислава. Історія одного кохання

– Яка ж ти красива, жоно моя.

Вуста тремтіли, коли прошепотіла тихо:

– Ти теж гарний, муже мій…

Мстислав Борисович підняв сильну руку свою й торкнувся її зачервонілого личка шорсткою на дотик долонею, змусивши Радиславу задрижати від того доторкання. Потім він нахилився й торкнувся її вуст своїми теплими вустами – перший подружній поцілунок у тиші та затишку великої світлиці. Й Радиславі поцілунок той сподобався. Вона навіть заплющила очі й вся прилинулася до мужа свого, відчуваючи, як він обіймає її… А потім з ним трапилося щось незрозуміле. Поцілунок його втратив ніжність та приємність для неї, вуста заробилися наполегливими й наче грубими, а руки почали обіймати з такою силою, що Радислава відчула біль від тих обіймів. І він уже зовсім не звертав уваги на її слабкий супротив тій грубості – цілував й одночасно роздягав, ледь не розриваючи дорогий китайський шовк, і щось вдоволено гарчав нелюдяним голосом, кинувши її на ложе й налігшись зверху важким дужим тілом. Його руки нишпорили її ніжним недоторканим тілом, й Радислава не розуміла в ту хвилину зовсім, про яке задоволення промовляли матінка та Миланія, – сама вона ніякого задоволення не відчувала. Навпаки, нею продовжував володітися страх та незручність від дотиків мужа, котрий у ту ніч зовсім не нагадував більш того Мстислава Борисовича, до котрого вона вже звиклася за час їхнього знайомства. Він наче на незнайомця перетворився й робив такі речі, від яких горілося ярим вогнем лице й бажалося, аби все те закінчилося щонайшвидше…

Все закінчилося швидко, гидко й неприємно. Мстислав Борисович вдоволено простогнав, скотився з її розчавленого тіла, геть нічого не промовив і просто поснув, обернувшись образливо до неї спиною й за хвилину смачно захропівши. А Радислава лежала поряд, мов блискавицею вражена, й слухала те хропіння його дратівливе. Невже це й є те подружнє щастя від близькості, про яке вона чула? А може, то з нею є щось не так і вона просто не відчуває того, що відчували мама та Миланія? Але як би воно там не було, та поводження Мстислава Борисовича… Чому він так швидко покинув ніжне своє ставлення, чому обернувся до неї спиною й поснув так, наче й не лежала вона поряд? Радислава нічого не розуміла, тільки відчувала себе так гидко та болісно, що хоч зараз кидайся до маминої світлиці, припадайся до грудей теплих та рідних і там відшукуй собі втіху та заспокоєння, як це було всі роки дитинства та юнацтва. Бажання те звичне було настільки вже сильним, що Радислава була й зірвалася з ложа й підвелася на ноги рівні, та вчасно зупинила себе. Вона ж не мала того робити. Вона тепер є заміжньою, й сама матінка вчили, що коли б що не сталося, а вона має полишатися поряд мужа й зберігати при собі все, що між ними відбувається. Потрібно лиш заспокоїтися, й все буде добре. Можливо, Мстислав Борисович випив зайвого меду та вина, ось і зробився таким грубим через впитість свою, тому що відомо ж, що впита людина зовсім іншою робиться й не схожою на себе. А завтра він проспиться й знову постанеться перед нею тим ніжним і турботливим боярином, до котрого вона так звиклася й котрого встигнула покохати. Й заспокоївши себе таким чином та думками, Радислава повернулася на шлюбне своє ложе й прилягла поряд мужа. Та поснути в ту ніч вона майже не змогла, лиш під самий ранок забувшись неміцним і чутливим сном.

Ранок наступної днини пробудив Радиславу втомленою й геть розбитою. Вона прокинулася несподівано й наче від поштовху й з розчаруванням та одночасно полегшенням побачила, що мужа її немає поряд на ложі. Те, що сталося вночі, гіркуватим спомином непокоїло серце, але вона відчувала, що має все забути, покинути з пам’яті й думати лиш про хороше. Мстислав Борисович сьогодні неодмінно буде іншим, зовсім не таким, яким постався вночі, й неясний біль відійдеться від її серця.

Весілля їхнє мало розтягнутися на тиждень, адже за повір’ям та традиціями, коли весілля справляти три дні й довше, то й життя молодят буде щасливим. І на другий день батечко були влаштували лови для гостей, на які були навіть запрошені жінки, котрі побажають взяти в них участь. І Радислава, підіймаючись з ложа, вирішила, що вона теж неодмінно поїде на лови поряд мужа свого. Й не буде згадувати неприємності минулої ночі ні жодним словом, ні порухом чи поглядом. Усе те неприємне неодмінно має минутися, й сьогоднішня ніч буде кращою за минулу, вона в тім була певною. Тому й зустріла мамку свою Мокрину з усмішкою, коли та з’явилася до світлиці її, й матінці промовила, що в неї все гаразд, коли спустилася до великої зали, де всі снідали, готуючись вирушати на лови. Трішки невпевнено підійшла до столу на «сінях», за яким сиділи батечко з великим князем Данилом Романовичем і мужем її. Мстислав Борисович смачно й навіть пожадібно вгризався в ногу кабана, але при її наближенні відразу ж зіскочив на ноги й посміхнувся ніжно, знову перетворившись на того милого її серцю боярина, котрого покохала вона й за котрого згодилася вийти заміж. Й відляглося на серці в Радислави, мов сонцем яскравим все осяялося довкола, й ніжно у відповідь мужу своєму посміхнулася вона, не помітивши чужого недоброго й заздрісного погляду, який уважно спостерігав за її привітанням з мужем. Мов намагаючись заслугувати прощення за нічну провину, Мстислав Борисович припадався біля молодої дружини й все ніжно цілував її ручку, отримуючи розуміючі погляди гостей поважних. Спитався навіть, як вона почувається, викликавши відчайне почервоніння личка блідого, й зрадів щиро, коли сповістила вона об тім, що теж візьме участь у ловах. Промовчала лиш об тім, що не надто полюбляла ті розваги знатні, коли вбивали нещасних тварин, але так кортіло їй вже не полишати мужа, що вирішила не звертати уваги на ту нелюбов свою.