Дарина Гнатко - Радислава. Історія одного кохання

– Навіть і не намислюй втікати й полишати мужа цій вовчиці зголоднілій.

Радислава обійняла вірну подругу.

– Милашо, що мені робити?

– Зараз нічого. Вони потанцюють та і все. А потім вона піде до світлиці зі своїм мужем, а ти зі своїм. Коли ж весілля закінчиться, ви роз’їдетеся й всі ці веселощі закінчаться. Ти не розумієш, але ця жінка все це коїть для того, аби посварити тебе з мужем, аби вкрасти в тебе радість від найщасливіших днів у житті кожної жінки. Не звертай на неї уваги…

Радислава ледь не застогнала.

– Я не можу…

– Зможеш. Думай лиш об тім, що Мстислав Борисович тепер тобі вінчаний муж, ви належні один одному перед Богом та людьми й ніхто не може постатися між вами…

– Може. Бояриня Устинія світ Мелетіївна.

Миланія закотила очі догори.

– Ти просто неможлива. Сама собі біду нагукуєш.

Перемовляючись з подругою, Радислава ледь була дочекалася тої хвилини, коли музики змовклися й той небажаний для неї танок закінчився нарешті. Мстислав повернувся до неї, але вона відчула від нього котрусь прохолодність та відчуженість, мов не бажалося йому закінчувати той танок з дружиною свого брата. Устинія пішла танцювати зі своїм чоловіком, але Радислава з болем помічала, як спостерігає муж її за тою жінкою, як очі його слідкують за нею, за кожним порухом її та усмішкою повновидих рожевих вуст. І Радислава більш не могла того витримати.

Ніжним порухом взяла мужа за сильну руку.

– Я втомилася, володарю мій.

Мстислав кинув на неї короткий погляд.

– Йди відпочивай. А я ще посиджу й подивлюся на танці.

Радислава примусила себе посміхнутися.

– Ти не хочеш піти зі мною?

В’яженич знову поглянув на Радиславу, й цього разу в спогляданні його видалося їй роздратування її наполегливістю. Раніш вона не помічала нічого подібного в очах його, й побачене вранило її набагато більш, ніж вона очікувала. Мстислав, муж її коханий, відмовився йти з бенкету разом з нею, й вона пішла сама. Пішла, аби не бачити більш, якими поглядами супроводжує він пишну постать дружини свого брата, й не відчувати того болю, який спричиняло їй бачення всього того. Але в тиші світлиці вона не позбавилася від болю, й навіть навпаки – їй зробилося ще гірше. Чому, чому вийшлося так, що чоловік, котрого вона обрала й котрого покохала, нарешті відчувши це почуття, раптом так захопився жоною свого брата, чому він робить їй так боляче? Невже вона помилилася? Невже боярин Мстислав В’яженич не той чоловік, що спроможний подарувати їй щастя, і шлюб з ним є для неї найбільшою помилкою у житті? Ні, вона не мала так думати вже на другий день після весілля. Вона не мала так думати через жінку, ласу до чужого, котра певне що лиш через заздрощі почала зваблювати брата свого мужа, котрий лиш день, як одружився. Радислава має сподіватися на те, що все погане минеться – як не зараз, то коли переїдуть вони з Мстислаовм до маєтку його й заживуть тихим подружнім життям, в якому не буде поряд жінки цієї. Ця думка певною мірою заспокоїла Радиславу, й вона поклалася на ложе чекати свого мужа. А він прийшов досить пізно, коли вона була вже майже поснула. Дух меду та вина торкнувся її, коли він нахилився, аби поцілувати її, та чомусь цілунок той не припав Радиславі до вподоби й видався прохолодним і… наче байдужливим. Поглянула на нього уважно й, пересилюючи дівочу несміливість, яка все ще продовжувала пануватися нею, незважаючи на шлюбну ніч, що минулася, обережно торкнулася долонькою його лиця, а потім погладила міцну шию, що виднілася в розрізі свити. Мстислав поглянув на неї трішки вдивовано, але нічого не сказав – просто посміхнувся й знову поцілував її. Йому мала, неодмінно мала сподобатися ця ласка, коли так вона подобалася мужу Миланії. Ні, Радислава все зробить для того, аби вигнати з його думок ту безсоромливу Устинію Мелетіївну, вона стане відчайно й хоробро боротися за свого мужа. Й неприємні спогади вчорашньої ночі не зможуть їй у цім завадити. Мстислав торкався її ніжного тіла й цілував її… але коли він оволодів нею, вона не відчула знову нічого приємного, не відчула задоволення з чоловіком, яке мала би відчути. Певне, з нею є щось не так, коли не спроможна відчути вона того, що відчувала подруга її. Сумно, але що було робити. Головним було те, аби Мстиславу все подобалося й він менше дивився в бік дружини свого старшого брата.

Наступні декілька днів вказали на те, що сподівання Радислави були марними.

Весілля єдиної доньки продовжував пишно справляти Пилип Довгодум, і всі щиро вірилися в те, що ті сім днів безкінечних веселощів, розваг та хлібосольних бенкетів принесуть молодятам неміряного щастя. Й ніхто не підозрював об тім, що сама наречена віру ту в своє щасливе майбутнє поряд боярина Мстислава В’яженича почала втрачати. Мстислав сам вбивав у ній ту святу віру, не покидаючи свого раптового захоплення Устинією Мелетіївною. Радислава не знала й не відала об тім, що відбувалося між ними, але вона бачила, як гарні очі її мужа все пильніше слідкують за пишною жінкою, вартує тій лиш тільки з’явитися у великій залі. Радислава відчувала його увагу до Устинії так само гостро, як і байдужість до самої себе. Тиждень шлюбу знадобився молодій боярині Радиславі Пилипівні, аби зрозуміти, що до неї муж її зробився прохолодним та байдужим. Уже не було поряд того ніжного й незрівнянного боярина, котрий приїхав до Пересопниці більше двох тижнів тому й зчарував її юне серце. Так, при гостях та батьках її він ще був досить стерпним і ставлення його до неї було ніжним та люблячим, та вартувало їм було тільки полишитися в тиші та усамітненні великої світлиці, як вона мов існувати для нього переставала. Й вже як не голубилася до нього, як не цілувала сама ніжно й звабливо – відчувала все ж, що не потрібно було йому все те. Лежав поряд неї на ложі, та бачила й відчувала, що всі думки його й почуття були далекими від неї. Й тому більше болю завдавали переможні погляди Устинії, якими вилискувала та кожного разу при зустрічі. Безсила поснути від відчаю та образи, Радислава не одну ніч намислювала для себе покинути Мстислава – кинутися в ноги батечку й прохати слізно позбавити її від того чоловіка, шлюб з котрим виявився для неї не щастям, а вже стражданням від перших же днів. Та згадувала переможний полиск блакитних очей суперниці й мовчала. Все ще продовжувала покладати надію на те, що в їхньому маєтку, поряд неї самої й подалі від Устинії, Мстислав позбавиться свого захоплення.