Дарина Гнатко - Радислава. Історія одного кохання

– Я просто вражений красою Радислави світ Пилипівни.

Радислава завмерлася на місці, не насмілюючись навіть очей підвести на свого майже нареченого, хоча й відчувала та розуміла, що той зараз дивиться на неї. Але знала, що має таки звести погляд… й звела його повільно. Поглянула нарешті на боярина Мстислава Борисовича. А він уже стояв перед нею… так близько, що навіть і дух захоплювало. Не з вікна тепер дивилася на нього й розуміла те, що правду промовляли брати й справді красенем був В’яженич неймовірним. Золотаво-рудаві кучері, зовсім як у дівчини, опускалися лискучим вкривалом на його широкі та могутні плечі й гарно обмальовували округле його лице з високими вилицями, сірими очима, що гарно відтінялися густими темними віями та бровами й дивилися на неї зараз так… так незвично та хвилююче, що навіть і земля втікалася з-під ніг. Мов зачарована, дивилася на нього, ледь розуміючи те, що говорить він їй щось, захоплюючись красою її, та слова його луналися мов здалеку, а сама вона все не могла надивитися на лице його, що сяялося перед очима її сонцем ясним. З усіх бояр, що свататися приїздили в Пересопницю, Мстислав Борисович видався їй найкращим у світі, й на вроду виключну лиця його вготовою вона була дивитися чи не все життя своє, милуючись ним безкінечно. Й затремтіла занепокоєно тоненька дівоча ручка, коли Мстислав Борисович простягнув їй свою руку, аби допомогти піднятися на сіни. Так розхвилювалася, що ледь і відчула доторкання його рук, і швидко поглянула на батечка, котрий уважно й дуже уважно за нею спостерігав.

За декілька хвилин почула від батька тихе запитання:

– То що, Пересопниця має готуватися до весілля?

Радислава зачервоніла округлим личком, опустила очі й прошепотіла:

– Має.

За мить зала так уся й загуділася, коли боярин Пилип Довгодум сповістив про те, що за три дні донька його повінчається з боярином Мстиславом В’яженичем. Лунали вигуки та побажання довгого щастя та міцної родини, принесли челядні ще меду та заморського вина дорожезного, а Радислава все стримувала себе, аби не обертатися занадто часто та не дивитися на нареченого свого, не в змозі надивитися. Й так вірити хотілося їй, що оцей боярин, що сидів поряд неї й усміхався їй, на все життя подарує їй щастя та кохання, як то вчинив батечко, заробивши матінку надзвичайно щасливою та коханою. Й як раділося серденько її юне на наївне тому, що нарешті віднайшла їй доля мужа жаданого, такого мужа, до котрого припалося й серце її, й душа дівоча.

На другий день Пилип Довгодум влаштував лови для шанованих гостей.

А Пересопниця готувалася до весілля.

Батьківська затишна домівка, великий кам’яний палац Довгодумів перетворився на розбурханий бджолиний вулик, яким вешталися й носилися швидким вітром челядні й старшини. Починали прибувати гості з поважних бояр, а в день самого весілля очікували на князя великого Данила Романовича, короля Київського. Та самої Радислави та передсвяткова лихоманка мало торкалася. У нареченої були свої думки та клопоти. Клопотами здебільшого займалася мамка Мокрина, керуючи пошиттям весільного зодягання, а ось думки полишалися Радиславі. Мало бачилася вона з нареченим, та вже навіть і думки страшилася об тім, що могло б не бути тої людини в її житті. Повністю зачарована й захоплена його вродою, рахувала вона години й хвилини до тої заповітної миті, коли нарешті повінчають їх у родинній церкві села Пересопниці. Робилася неуважною до всього, що не стосувалося боярина її незрівнянного, наче поснула з розплющеними очима сновигала боярськими пишними хоромами, лиш відсторонено спостерігаючи, як дівчата-покоївки в скрині ковані збирають придане її багате та майже безкінечне. Матінку в ті дні бачила рідко – керували рідненька вготуваннями до пишного весілля, поки чоловіки розважалися ловами та бенкетами. Познайомилася Радислава більш тісно за цей час з дружиною брата Мстислава Борисовича Устинією світ Мелетіївною. Бояриня та походила з Брянського князівства й була собою пишна та вродлива лицем. З пшеничними густими косами, котрі майже завжди ховала під повойник та вишитий червоний убрус, зі швидкими блакитними очима та повновидими вустами, бояриня та весь час звертала на себе чоловічу увагу в залі та дворі палацу Довгодумів. І сама пишалася тою увагою, зауважуючи зі сміхом:

– Завжди була я годована чоловічою увагою: й у Брянську дівицею, й тепер на землях ваших і вже заміжня за Романом Борисовичем. Мов медом я намазана чоловічому племені, й, коли захочу, будь-котрий чоловік стане моїм.