СтаВл Зосімов Премудрословскі - ШАЛЕНИЙ СИЩИКИ. Смішний детектив

– Нас переводять до Пітера? -Арутун висмикнув волосся з ніздрі, зрадів і за стукав ціпком.

– Ні, бери крутіше. Ми будемо розслідувати серйозна справа, а не копирсатися по сараїв, в пошуках загублених курей і бичача. І потім, коли ми його знайдемо, нас переведуть вище…

– Це куди, на небо?

– Дурень, на небі немає міст, В Америку.

– І що ми будемо шукати? Що потрібно знайти такого, щоб нас відправили в Америку?

– Ми будемо шукати НОС…

– Чий НОС? йміть зрозумів Арутун.

Оттіла заліз на стіл і пройшов до іншого краю, по ближче до Єфрейторові. Присів і, звісивши ноги, подригав ними.

– Ну, в двох словах.. -начал він в підлогу голоси.

– А що, пошепки то?

– Кретин, конкуренція. Це справа можуть відібрати Федерали.

– Аааа! зрозумів, патрон.

– Так то, гільза. Хе, кльово! Я «патрон», а ти «гільза». А патрон пхають в гільзу. Хахаха. Смішно?

– Ні. У патрон сунуть кулю.

– Що, розумний? А знаєш, що в у нас в країні все розумні – бідні і злиденні. Хочеш обмежевать? Тоді слухай, двічі пояснювати не буду. Святе місце пустим не буває. А твоє місце, не просто Святе.. Знаєш, скільки хочуть тебе поиметь безробітних нашого села, щоб зайняти твоє халявное місце?

Арутун від страху витріщив очі і по-старечому розплакався.

– Прости, Патрон, в гільзу вставляють НЕ кулю, а патрон.

– Ну, тоді слухай, каколь, поясню в двох словах: Ееее,.. ти читав Гоголя?

– Пив гоголь-моголь.

– Издеваешься?

– Це був гумор. Я фільми дивився з його участю.

– От і добре. Дивився фільм про «НІС»?

– Про чий ніс?

– Ну, ні про твій же? … – Оттіла зістрибнув зі столу, – Знову гумор?

– МНН, так! -встал в Постойка смирно старий. Оттіла подивився на пах єфрейтор і, витріщивши очі, підняв голову, закинувши потилицю до кінця і побачив лише сонне сплетіння.

– Сядь, бля!! -заорал він. Єфрейтор сів у вихідне положення.

– Я згадав. Патрон,.. це, де мужик ніс втратив…

– Згадав?

– Так точно!!

– Ось ми його і будемо шукати. Сам … – І Оттіла ткнув пальцем в стелю. -упрашівал пів дня мене. Дуже просив, щоб я сам особисто зайнявся цією справою. Так би мовити, взяв під особистий контроль.

– Бог?

– Ні, дурень, Маршал. Нууу, наш бог. Говорив, що немає нікого гідніше … -Оттіла застрибнув на коліна, стоячи підлеглого і заволодів ситуацією.

– А як ми його будемо шукати. Адже це розповідь?! Тим більше вони здохли.

– Хто вони?

– Ну, ці, головні герої здохли давно… і Гоголь – головний свідок, то ж… ну, здох.?! Це не гумор.. Аааа?

– Дурень. -Клоп зістрибнув з колін Інцефалопата. -Ми будемо шукати пам'ятник на мідній дошці, який сперли. Або бомжі, або шахраї. Все таки пам'ятник НОСУ, а може і… антикваріат.!?

– А хто тут залишиться?

– Ізольда і Ізя за головного.

– Він же ще малий?

– Ні що і не малий, я в його роки вже жінку пізнав.

– Для цього багато розуму не треба: сунув, плюнув і пішов…

– Хтозна, хтозна…

– Не, патрон, міг би і я залишитися, у мене ж серце слабке…

– Ні що, ось в Пітері і подихайте газами і по легшає.

Арутун хотів було ще сказати що-небудь, що б залишитися з дружиною Клопа, але задумався і відвів погляд на повзучу двухвостки на своєму коліні і великим пальцем втиснув комаха в матерію штанів.

– Ти чого то хотів ляпнути? -ехідно, примруживши очі, запитав Оттіла.

– У мене немає грошей і ліків.

– Ну, це вирішується. Все оплачує бюджет. Якщо ми знайдемо НОС.

– А якщо не знайдемо його?

– А якщо не знайдемо його, то всі витрати віднімуть… з тебе.

– Як так?

– А ось так. Ще будеш ставити дурні питання, то можна і втратити робоче місце. Зрозуміле?

– Так точно, зрозуміло. Коли їдемо?

– Дурне питання. Ми вже повинні бути там. Їдемо зараз же!

– А що так скоро? Я ж валізу не зібрав?

– Треба завжди тримати його напоготові. Ти знав, куди влаштовуєшся… Я до речі, той же…

– Що?

– Чи не зібрав валізу. Так вони нам і не потрібні. По прибуттю купимо, що треба. У мене картка банківська.

– А якщо грошей не вистачить?

– Він підкине. -І знову дільничний ткнув пальцем в стелю і по-пігмейськими застрибнув, за допомогою сальто, на стіл, махнувши перед носом колеги ногою. Встав на ноги і перетнув стіл пішки в напрямку від Арутуна до стільця своєму. Сліз і попрямував до виходу.

– Що сидиш? поїхали! -І змахнув рукою, -І немов уздовж по Пітерської, пронісся над Землею…

Вони вийшли з опорного пункту, залишивши лише записку крейдою на двері:

«Не хвилюйтеся. Поїхали по терміновим завданням в Пітер. Залишаєшся в місце Інцефалата, а Ізя – замість мене.. Я!»