Array Збірка - Львів. Пристрасті. Таємниці

– Усе це дуже цікаво, але ти майже нічого не з’їв! Може, вибереш у меню щось інше?

– Ні, не хочу. Краще трохи погуляємо, поки немає дощу.

На прогулянці розмова знову крутилася навколо шашок. Вона слухала захоплені тиради, милуючись вечірнім містом. Вони знову попрямували до Ринку й тинялися довколишніми вулицями. Старовинні будинки в сутінках стали таємничими, двері костьолів були зачинені, ліхтарі освітлювали тротуар і частину бруківки, було дуже людно. На одній вулиці вони побачили юрмисько роззяв, що стояли обличчям до під’їзду, а швейцар у величезному циліндрі урочисто оголосив:

– Залишилося п’ять хвилин!

Натовп в очікуванні завмер. П’ять хвилин вони гуляли поруч, і недаремно: виїхав з вікна другого поверху паровозик, а потім величезний дракон плюнув бенгальськими вогнями вниз. Усі зраділи цій ляльковій виставі, зааплодували й кинулися за безкоштовною преміальною порцією горілки в кав’ярню на першому поверсі. Креативний хазяїн цього закладу знав, чим привернути увагу гостей міста. Видовище дійсно було веселим і дотепним, хоча очікування чогось казкового та феєричного не здійснилися. Та сподобався швейцар, що своїми артистичними оголошеннями часу тішив усіх.

Мальовниче старовинне місто немов стало її співучасником, відвернуло його від розмов про шашки. Вони зайшли до кав’ярні, де просто на очах відвідувачів чаклували творці шоколаду. Крізь скло можна було нескінченно спостерігати за процесом народження цієї запашної смакоти. Молоді гарні хлопці у білих кухарських ковпаках і фартухах не звертали на публіку уваги, зграбно працюючи.

Вона дивилася на них, і їй спала прекрасна ідея. Завтра, поки він буде на своєму турнірі – хоч би не забути нагадати на рецепції, замовити на дев’яту тридцять таксі, – вона пошукає йому якийсь оригінальний подарунок. Нехай навіть пов’язаний з його коханими зараз шашками, чим би дитина не бавилася! Вона майстриня на сюрпризи, захотілося і здивувати, і порадувати це захоплене хлопченя. Перламутрова дошка Наполеона – ось би замовити копію! Вона посміхнулася своїм думкам, і його обличчя теж осяяла усмішка.

У кімнаті готелю він знову дістав свої іграшкові шашки і, швидко розставивши на дошці, покликав її:

– Дивись, це стоять дві армії. Серця воїнів сповнені мужності та відваги. Краса вимагає жертв. Уявляєш, за кілька століть до нашої ери грали на такій самій дошці: вісім клітинок на вісім. Може бути тільки один переможець, ухилитися від битви неможливо. А знаєш, як красиво називали шашки в Стародавньому Римі? Латрункулі, латиною «латрі» – воїн. А в Середньовіччі майбутніх лицарів обов’язково вчили грати в шашки, аби прищепити необхідні воїнам навички етики і тактики у двобої. Може, культ поклоніння прекрасній дамі теж зобов’язаний своєю появою шашкам, хто знає?

– А я знаю одне, завтра рано вставати, тобі ще треба встигнути поснідати перед турніром. Сходи, будь ласка, нагадай щодо таксі.

Прокинувшись опівночі, він побачив в отворі вікна її силует, пронизаний місячним сяйвом. Фіранки були розсунуті, вона дивилася в темряву, її плечі злегка здригалися. Він тихо встав і підійшов, ніжно обійняв, пригорнув до грудей:

– Ти плачеш?

– Я не хочу з тобою розлучатися.

– Я теж не хочу з тобою розлучатися. Залишилося зовсім трохи зачекати, коли я закінчу інститут. Ну, будь ласка, не плач, усе буде добре… Але зараз це неможливо, тобі це відомо краще за мене. Знаєш, який батько. Твій Марк, він ображає тебе?

– Ні, за ці роки його ставлення не змінилося, він такий же добрий і шляхетний, як і раніше. До речі, цей готель знайшов, забронював і оплатив він.

Вони стояли біля вікна і дивилися на нічний проспект: світло ліхтарів відбивалося на мокрому асфальті, було безлюдно й тихо. Вона згадала, як на прощання Марк сказав, тримаючи її руку біля своїх губ і дивлячись пильно в очі:

– Я знаю, що одного разу ти поїдеш і вже сюди не повернешся. Це трапиться, але не цього разу, адже так?

Випустив її руку і від’їхав на своєму інвалідному візочку до книжкової шафи, почав перебирати книги, але чекав її відповіді, напружено чекав. І їй нічого не залишалося, як повторити луною останню фразу: «Не цього разу». Так, не цього разу…

Ніч, злива і відчуття лихоліття, так можна простояти біля вікна, очікуючи на ранок, – вона заспокоїться та насолоджуватиметься його теплом, його ніжністю, але ж завтра рано вставати:

– Лягай, любий, спати. Тобі потрібно виспатися, аби мати світлу голову, бо ще підведеш свою команду, шашкіст-неофіт.