Array Збірка - Львів. Пристрасті. Таємниці

– Ходімо!

Втомлені за день, вечеряли в готельному ресторані. Поки чекали на замовлення, вона заговорила на хвилюючу тему, хоча розуміла, що переймається дрібницею:

– Я все одно не розумію, чому ти залишив шахи заради шашок? Ти ж грав з п’яти років, чому втратив інтерес? Чому кинув їх, адже мав такі успіхи?

– Хто тобі сказав, що я їх кинув? Поки що не кинув. А шашки… як мені краще пояснити? Щоб ти зрозуміла…

– Я спробую.

– Одна розумна людина, – до речі, чемпіон світу з шашок, Меріон Тінслі, – сказала, що шахи схожі на спостереження за величезним безмежним океаном, а шашки схожі на погляд у бездонний колодязь. – Він зробив багатозначну паузу, як музикант-віртуоз біля рояля завмирає, щоб вихлюпнути в залу бурю емоцій. – Я б сказав, це інший вимір. Бездонний колодязь – звучить трохи похмуро, але це блискуча воєнна гра!

Він підвівся й дістав з кишені штанів малюсіньку дошку, не більшу за дві дитячі долоньки, простягнув їй крихітну білу шашку, дбайливо, немов крихку ювелірну прикрасу, і захоплено глянув на неї:

– Шашки ходять тільки вперед, ці воїни ніколи не відступають. Жорстока, залізна дисципліна непереможних римських легіонів увійшла в правила гри. Відступ – майже завжди поразка, визнання своєї слабкості, а переможеним – горе.

«Переможеним – горе!» Переможеною півтора десятка років тому була вона, і горе запанувало цілком закономірно і в грі, і в житті.

Він пожвавішав, утома й нудьга зникли, його очі засвітилися, заграли веселими іскрами, очікував, що зараз полум’я захоплення цією чудовою грою охопить і її.

– Яка мудрість навіть у битті шашок! Навскіс, на вільну клітинку. Воїн перестрибує через переможеного ворога й продовжує боротися! Незважаючи на втому, на поранення! Невипадково в козацьких військах любили одяг червоного кольору, в римських – червоні плащі, бо на них же не видно слідів крові. Мужність додає сил, завзяття, наповнює вірою в перемогу, навіть якщо ставка головнокомандувача в небезпеці та ось-ось може впасти під натиском супротивника.

– Ти заговорив, як поет.

– Не дивно, адже це найпоетичніша гра у світі!

– Все одно не можу зрозуміти, чим тобі шахи не догодили?

Він вів далі, ніби не почув її питання, вважив його риторичним:

– Раніше у Стародавньому Єгипті були інші правила…

– А шашки вигадали в Стародавньому Єгипті? – ледь іронічно перепитала вона.

– Бач, ти не знаєш, що це дуже давня гра. Єгиптяни приписували її створення богам, точніше, я буду об’єктивним, гри, дуже схожої на шашки. Але це не має значення. Сиджу, паттен були теж подібні до шашок. Стародавні греки теж у щось схоже грали. Але там правила були інші – били супротивника, затиснувши його з двох сторін, – він швидко розставив на дошці три шашки: дві чорні оточили білу. – Погодься, в цьому було щось нешляхетне, нелицарське, ганебне. Двоє на одного! Це немов капкан на звіра, який сильніший, завзятіший за тебе, а ти – слабкий негідник – тільки так можеш його перемогти, коли холодне залізо стиснуло його лапу, дроблячи кістки і завдаючи нестерпного болю.

Почувши останню фразу, вона здригнулася та різко підняла голову. Це слово – капкан – змусило згадати минуле й порівняти з її життям. Це вона втрапила в капкан, це їй переломили, розтрощили крижаним залізом душу, змусивши підписати ті брехливі прокляті документи. І це вона, понівечена вовчиця, вирвалася з капкана, зализала рани, але зцілення забрало роки…

А він, хлопчисько, нічого не помітивши, продовжував натхненний монолог:

– Ти тільки уяви, вже в дванадцятому столітті були такі ж правила гри, як зараз! Ну, майже такі. Бити ворога один на один, навіть якщо мусиш померти, зійти з поля бою, потрапивши у хитромудру пастку! Ти мене слухаєш?

– Я слухаю тебе дуже уважно, ти зараз захоплений, як неофіт, для тебе це щось нове. Але мені все одно не зрозумілий твій перехід, чому ти зрадив шахи? Може, якесь непорозуміння з тренером, з хлопцями в тій команді? Ти ж кандидат у майстри спорту, це дуже пристойний результат, якщо врахувати твоє несерйозне ставлення.

Принесли смажену рибу, салат, десерт, і розмова перервалася. Він подивився на тарілки, і, як зазвичай, на обличчі з’явився бридливий вираз. Подлубавшись без апетиту в рибі (а казав, що зголоднів), він продовжив:

– Ну, як тобі це пояснити? Шашки мають інший рівень. Ти не думай, що шахи давніші. Історично шашкам менше пощастило, сумно, та треба це визнати. Але є дуже цікавий історичний факт, – він різко підняв голову від тарілки, в очах промайнуло легке роздратування. – Слухай мене уважно. Те, що я хочу сказати, не мракобісся, а духовна основа гри в шашки. Карти, кістки, шахи забороняли і католики, і православні ієрархи як азартні, небезпечні для душі ігри, а шашки ніколи під забороною не були! Чому? Риторичне питання. Чому Петро Перший, Наполеон обожнювали грати в шашки? Наполеон мав перламутрову дошку і всюди возив її з собою. Навіть у гробниці Тутанхамона знайшли дві дошки.